розділ 37

Тіло наче током торкнуло, серце завмерло, а потім пустилося галопом. На фізичному рівні я вже відчула його. Тоді, коли мозок ще тільки сприймав інформацію і обробляв її. Адже доволі багато варіантів міг містити той сюрприз. Від букета квітів, що приніс посильний, до ще... якихось подарунків, що також міг передати кур'єр.

Та, оскільки, мене добряче трусило. То догадувалась, що на порозі Плутар власною персоною.

О! чорт! А двері йому відчинив Богдан.

Зриваюся з місця і біжу в коридор. Де чоловіки намагаються повбивати одне одного поглядами. Та тоді коли Бодя абсолютно спокійно сприйняв появу Стаса, навіть, сказала б, закономірною. То Станіслав якби мав змогу то спопелив би його поглядом.

Бачу як ходять вилиці, і рука, що тримає букет квітів, от-от переламає усі стебла. На мить завмираю в дверях вітальні, та швиденько іду далі. Не придумую нічого іншого, як кинутись чоловікові в обійми. Хоча, що тут приховувати, так чи інакше це зробила б. І з великим задоволенням. Просто, цього разу мій вчинок зумовлений тим, щоб розвантажити цю напружену обстановку.

Вдихаю улюблений аромат парфуму. Уже забула його назву, та в пам'яті цей запах залишився. Пірнула під вільну руку Станіслава та обійняла його за талію. Проїхалась губами по щоці, що вже кололась щетиною.

- Привіт! Я така рада, що ти зміг приїхати! Увесь день чекала коли ти мене привітаєш! Уже і ображатись надумала! – надула губки, і спробувала цю ситуацію згладити.

- Бачу не дуже ти і сумувала. – видавлює з себе Станіслав, так само продовжуючи дивитись на Богдана.

- Ти помиляєшся. – на видиху  і трохи тихіше відповідаю йому я.

Стас злегка киває, міцніше обіймає мене рукою, практично втискаючи в себе. Нахиляється і цілує. Зовсім не по дитячому. Пристрасно. Міцно. Наче хоче випити мене всю і водночас покарати.

Розумію, що мітить свою територію. І цей поцілунок не так для мене, як для Боді. Та дозволяю йому це робити, йому це потрібно. Ну а мені...мені приємно. Відривається від моїх губ та уважно дивиться в очі. Приймає для себе рішення.

- Вітаю, кохана. – ще раз ніжно цілує в губи, легко ковзаючи по них. Та вручає мені в руки букет квітів.

- Дякую. – посміхаюся.

Розумію, що зараз Станіслав переборов свої почуття заради мене. Не робив завчасних висновків і дав мені можливість усе пояснити.

Та все ж бачу в його рухах поривчастість, коли знімає пальто та роззувається. Заходить до залу, залишивши нас з Богданом на одинці в коридорі.

Перетинаємомось поглядами з другом. Богдан підморгує мені та слідує за Стасом. А я йду шукати посудину, куди зможу примостити другий букет квітів.

Зариваюся в нього обличчям та глибоко вдихаю. Попри те, що мене чекає не легка розмова з Моїм чоловіком, насолоджуюсь моментом. Щаслива, він приїхав. І хоча хлопці наче змовилися обидва принесли мені букети з троянд, тільки різних червоних відтінків, Стасові пахнуть набагато приємніше. Та й взагалі... ну ви мене розумієте...))