розділ 35

Стас

Що це, в біса, щойно було? Яка жінка? Яка коханка? Мені в голову вже казна-що почало лізти через те, що не відповідала на мої дзвінки. Хвилювався, що могла якась трагедія трапитись. А це – ось як.

Розчарований, роздратований. Прикро, що Аліна так швидко зробила висновки і не спробувала одразу зі мною поговорити. І судячи з того, яку мовчанку витримувала, то ще довго б не давалася чути. Розвивала свою фантазію. Цікаво до чого вже додумалась? Хоча ні. Не цікаво. Бо буде ще й боляче. Відчуваю, що шансів в мене було мало. Навіть думки в неї не було, що це могла бути якась підстава, чи помилка. Та будь-що...

А вона повірила. Повірила в те, що я міг її зрадити. Так, розумію, що вже підводив наші стосунки, що одного разу відмовився від "нас". Але ніколи не давав причин сумніватися в моїй вірності як чоловіка.

Не хочу зараз думати про це. Поведінка Аліни мене розчарувала, але з цим можна миритися. Про це ми поговоримо з нею пізніше. Віч-на-віч. Коли приїду, а це вже буде скоро. Завтра зранку на виробництво зганяю. А потім на рейс в рідне місто. Ввечері вже поговоримо.

Проте, залишається питання відкритим: якого милого Олена відповіла Аліні, так ще й наплела казна-що?!!! Який же ж я злий!!! Ще цього мені бракувало! Не досить того, що відстань велика, роботи навалом, так ще й ця,  ідіотка, якогось чорта впхалась! Знати б чого?! І сьогодні, як на зло, усі покинули офіс тільки-но робочий час закінчився. А вишукувати її зараз, якось, не дуже хочеться. І так настрій ні до чого. Треба на холодну голову з нею розмовляти, аби витягнути з неї все.

Набираю Макса. Завтра домовлялися зустрітись на заводі. Та знаючи друга, то після поїздки на виробництво він попреться в офіс. Може і Олену викличе. Потоцький, як завжди, відповідає швидко, якщо є змога говорити. Якщо ні просто перериває виклик.

- Так, Стас, щось трапилось? – мабуть, думає, що телефоную у зв'язку з фірмою.

- Розмова не зовсім зв'язана з роботою. – повідомляю я.

- Не зовсім – це як? – перепитує приятель.

- Мені цікаво чи ти викликав Олену завтра на роботу. Знаю, що ви готуєте презентацію для клієнтів.

- Ні. Завтра я сам. Та й довго затримуватись не буду.

- Ясно. Жаль. – не втримуюсь, щоб не поскаржитись.

Та в мене зразу з'являється ідея.

- Слухай. А ти не можеш зараз їй подзвонити і викликати завтра до офісу? Скажи, що є додаткова робота, і вона потрібна тобі терміново. Пообіцяй премію і всяке таке.

- Я то можу це зробити, та хочу знати для чого. -  трохи хитро відповідає мені Потоцький.

- Мені потрібно з нею поговорити.

- Поговорити? А як же кохання всього твого життя? Все перегоріло? – знущається.

- Ні звичайно. – починаю сердитись. Ні щоб просто другу допомогти. – В тому то і справа, що Олена, коли тримала мій телефон біля себе і наче забула віддати встигла поговорити з Аліною та наплести їй дурниць.

- Он як?! І що вона сказала? – не відчепиться ж.

- Представилась моєю дівчиною і попросила Аліну більше мені не телефонувати так пізно. І це було зроблено навмисне, враховуючи те, що  номер Аліни підписаний як "Кохана".

- Ну ти і попав! – сміється зараза. – Біланова тобі вже всі вуха, мабуть, прокричала. Я б на її місці тебе завтра на поріг не впустив.

- Ще один. – втомлено відповідаю. – Хоча ти далеко від істини не втік. Вона мені вердикт винесла. Говорити і виясняти обставини, мабуть, і не збиралася. Дивно, що таки відповіла на мій дзвінок.

- А ти чого хотів? Цікаво якби сам реагував на її місці?

- Ну не знаю. Мабуть, хотів би вияснити все, подивитись їй в очі і запитати, що це все значить? Точно не ігнорував би цю ситуацію і спокійно в сторону не відійшов би.

- А з чого ти взяв, що вона ігнорувала ситуацію і що спокійно відійшла в сторону? Чого їй це коштувало? – спокійно відповідає мені Макс.

- Я ніколи не давав приводу сумніватись в моїх почуттях. – не здаюсь я.

- Хіба? Ти одного разу покинув її. Чому вона має бути впевненою, що вдруге це не повториться? Ви мало спілкувалися.

- Ти такого розумника вдаєш, аж нудить. – кидаю другу. Сам починаю дратуватись від цієї розмови. Нерви мені тріпає. – То що на рахунок Олени? Викличеш її на роботу завтра?

- А ти встигнеш на літак, якщо будеш їздити туди сюди?

- Чорт! Про це я не подумав. Хотів поговорити з нею до того як Аліну побачу.

- Я сам з нею поговорю.

- Тебе це не стосується. – відповідаю другу. Не хочу вплутувати його в ці розбірки.

- Можливо і ні. Та чую свою провину, через те, що так сталося.

- Через те, що вона не принесла мені вчасно телефон? Звідки ти міг знати, що ця дурепа таке викине?

- В тому то і справа, що міг. Дівчинка хотіла підчепити собі солідного кавалера. Пробувала звабити мене. Та я відверто з нею поговорив, що якщо хоче працювати зі мною, то щоб забула про такі витівки – на роботі тільки робота. Та й голова у неї світла, хотів помічником своїм зробити, а на посаду секретаря когось іншого найняти.