розділ 32

Аліна

Після того знаменитого дзвінка я ніяк не могла зібратися з думками. Пізніше отримала від Стаса повідомлення, наче нічого і не було. Ніби з його телефону мені не відповідала інша жінка. Не могла б і подумати, що він настільки мене і себе не поважає, щоб вплутувати в такі стосунки. Цілу ніч обмірковувала ситуацію. І не досягла жодного успіху.

Наступного дня, в п'ятницю, вийшла на роботу. Невиспана, втомлена, і у всьому розчарована. Бажання що-небудь робити не було. Та я не могла підвести свою подругу, котра уже тиждень сміло обіймала посаду директора. Якби я не вийшла, то рій у бухгалтерії не дав би їй спокою, пліток не позбулися б. А зараз краще не створювати можливості для сумнівів у Таниній компетенції.

Протягом робочого дня телефон мовчав. Мала надію, що Станіслав захоче поговорити та вияснити чому вчора не дала про себе знати. Та все марно. Ні повідомлень, ні дзвінків. Моєму розчаруванню не було меж. Хоча чого я чекала? Сама не впевнена, що хочу з ним говорити. Та й про що? Типу: "Привіт, коханий! Здається, ти забув сказати, що в тебе вже є жінка у Києві? Чи тобі мало? Вирішив, що ще одна в Франківську не помішає?". Мене просто вивертало від думки, що одночасно зі мною у нього була ще одна жінка, що тільки як виліз із мого ліжка, скочив в її.

Огидно ж як!!! І попри все це, я не хочу в це вірити. Маю надію, що він знайде якесь інше пояснення, в яке я зможу повірити. Та нехай збреше мені, тільки так, щоб правдоподібно. Щоб і сумнівів в його словах не виникло.

І про що я думаю? Як маю закрити на зраду очі?!!! Бо не знаю як зможу пережити наш розрив в друге? Тепер усе буде остаточно. Бо це не міфічна слабкість, і не обдуманість дій. Це вже зрада. Та і як я зрозуміла, обміркована. Бо та жінка явно не з'явилась вчора. То ж він залицявся до мене тоді, коли в нього вже була інша. Точніше, це я інша, тоді коли він був в стосунках.

Наприкінці робочого дня до мене заглядає Чумаченко власною персоною.

• У мене прекрасна ідея! – довго не розтягуючи починає вона. – Наскільки я зрозуміла, то Стас завтра не приїде, і ми могли б, як в старі добрі часи відсвяткувати твої Днини в малій компанії?
• В принципі так. І наскільки мала компанія? – запитую я. Наразі зовсім забула і про свій День Народження і про те, що варто його відзначити хоча б тортиком та келихом шампанського.
• Ти, я та Богдан. Чи ви з ним вже не спілкуєтесь? – запитує подруга. – Може Плутар заборонив тобі мати діло з Комарчевським?
• Та нічого він не забороняв. І все одно мені, що він подумає про це. – зі злості відповідаю я. – Чекаю вас обох завтра в себе, там уже розберіться хто принесе тортик, а хто шампанське. Ок?
• Добре. Це я зрозуміла. Давай про інше. – дивиться уважно на мене подруга. – Не поясниш в чому справа? Що з тобою відбувається? Ти наче сама не своя?
• Та все в нормі. Не звертай уваги. Просто не виспалась. – чомусь зараз не дуже хотілося розповідати подрузі про свої невдачі.
• Ти впевнена, що справа тільки в цьому. Бо щось вигляд маєш, що не спишеш на банальну втому. Увесь тиждень ходила, як новорічна ялинка, світилася. А тепер в очах блиску нема. Що, знову посварились? Цього разу через що? – допитується Таня. Та я мовчу. – Але як знаєш, наполягати сповідатись мені не буду.
• Пробач. Проте зараз не можу. Чесно кажучи, і не хочу про це говорити.
• Ти знаєш де мене знайти. Точніше як. – показує знак, щоб подзвонила, коли надумаю побалакати. – Оскільки щодо завтрашнього дня домовились, то і сьогоднішній можемо закінчувати.
• Свят тебе більше не діставав? – запитую, бо якраз учора вперше за цей тиждень ночувала сама у своїй квартирі. Таня тільки недавно знову поїхала до себе.
• З'являвся. Нарешті в мене було достатньо сил поговорити з ним віч-на-віч. Та здається, з моїм рішенням він не згодний. – ділиться своїми проблемами Таня.
• Тобто не згодний? З чим там не погоджуватись. Врешті все в його сторону повернеться. Що йому не добре?
• Це довга розмова. Хіба хочеш після роботи трохи прогулятись? Вип'ємо де-небудь кави, чи чого міцніше. Я розповім про мою вчорашню розмову зі Святославом. А ти, можливо, надумаєш і поділишся своїми переживаннями. – висуває пропозицію Чумаченко, котра приходиться мені до смаку.
• Добре. – погоджуюсь. – Одразу поїдемо чи спочатку додому заскочимо? – уточнюю.
• Думаю краще додому. Та й одягнути на вечір щось тепліше не помішає. – відповідає моя подруга, подивившись на свої ноги обтягнуті спідничкою до коліна.
• Ти права. Холоднувато сьогодні. То де зустрінемось?
• Можемо прогулятись навколо Німецького озера, і тобі недалеко і мені. Ти береш з собою каву, по твоєму боці річки смачнішу роблять. – посміхається та віддає мені честь, виходячи за двері. Вкінці кидає – До 19-ї вправишся?
• Не сумнівайся. – киваю. Хоча швидше всього Таня цього вже не бачила. І побігла по своїх справах.

Я залишилась наодинці зі своїми думками. Та на серці якось тепліше стало. Відчуття, що не одна. Що є з ким поділитись, втримує мене на краю прірви. І знаю, що коли розповім усе Тані – стане легше.

* * *

Додому приїхала досить швидко. Ще був час перекусити що-небудь. Як тільки переодягнулася, то вирішила зігрітись теплим чаєм та зробила собі кілька бутербродів. Оскільки ми вибрали пішу прогулянку, то буде не погано підкріпитись.