розділ 28

Як Таня обіцяла, так і зробила. Не відмовила собі в можливості познущатися над моїм бідним тілом, котре так прагнуло відпочивати. Не лінувалась стягувати з мене ковдру кожного разу, як я знову накривалася. Все ж, мені прийшлось здатися...

І правильно, ще стільки справ не зроблено, стільки слів не сказано...

Таня постаралася, наготувала на тиждень в перед. Певне для того, щоб після роботи, кухня була місцем відпочинку, а не ще одним місцем, де потрібно попотіти. Я теж так роблю.

- Вирішила випробувати на мені нові рецепти? Хочеш допомогти Станіславу грошики зекономити? - запитую подругу, коли заходжу на кухню.

Уже привела себе в порядок. Ванну прийняла, голову помила, залишились дрібниці: зачіска, макіяж, вибір плаття. А так, то я готова до виходу.

- Скоротите час проведений в ресторані, швидше підніметесь в номер. Для тебе ж стараюсь. - відповідає мені Таня.

- В тебе сьогодні гарний настрій. - констатую факт.

- Ти знаєш. Прокинулась сьогодні, і мені, наче, очі відкрилися на всю цю ситуацію. - відповідає подруга, абсолютно, спокійно. - Це ж, як мені пощастило, і якої долі я уникнула. Вийти за чоловіка, котрий тебе не кохає.

- А ти його? - нехотя запитую.

- Кохала. Та, мабуть, більше образ, який сама створила, ще як дитиною була. Бо справжнього Святослава я не знаю, та уже й не дізнаюся який він.

- Ти так спокійно про це говориш. Ніби усе не два дні тому сталося, а як мінімум, рік пройшов.

- Просто, холонути до нього я почала ще раніше. Здається, коли Плутар з'явився у твоєму житті, дивився на тебе, їв очима, стежив за кожним твоїм рухом, мімікою, ніби й хотів показати байдужість, та не міг відвести від тебе погляду. Ось тоді і задумалась, а чи, хоч, колись Святослав кидав на мене такі погляди? І сама відповіла собі, що ні. Ніколи...

- Навіть, не думала. Що наші стосунки так на тебе вплинуть. - не знала, що відповісти.

- Мені давно потрібно було глянути на наші стосунки зі сторони, просто ви спрацювали, як каталізатор. Знаю, що не можна порівнювати чужі стосунки зі своїми. Але...я виявилася права. Тому, зараз, мені на пів байдуже від того, що почула, ніби була готова до чогось подібного. - знизує плечима Таня. - Так! Сумні теми завершили. - рішуче кидає вона. - Поговоримо про приємне і важливе. Що вдягнеш?

Я не змогла втримати сміх, та що сміх. Я таки зареготала. Це тільки моя Чумаченко може так різко поміняти напрям розмови. Категорично поміняти хвилю, з меланхолійної на таку драйвову. Ну що ж, пошаманим над вбранням.

Сьогодні, за довгий час, у нас з Плутаром відбудеться побачення. Не прогулянка після роботи, чи танці, під поглядом у всіх співробітників. А наш особистий романтичний вечір. Судячи з Таніного настрою, то і ніч, також, можу сміло провести зі Станіславом.

На диво в моєму гардеробі було з чого вибирати. Вечірніх суконь було достатньо. Деякі я купляла просто так, бо сподобались, а інші до яких-небудь заходів. З цим ми впорались швидко, з іншим також не барились. Волосся випрямила, з макіяжем теж не гарячкувала, всього в міру. Та і не потрібно мені багато малюватись, шкіру від природи маю чисту, тож туш, тіні, та губна помада. Через годину другу, принцеса готова була їхати на бал.

- Можливо, мені все-таки варто приїхати додому? - запитую я, коли вже маю виходити, Стас уже під'їхав та чекає мене в низу.

- Що і сьогодні будеш дивитись, як я сплю? Чи боїшся, що знову не зможеш заснути цілу ніч? Ну, так, думаю, що Плутар знайде для тебе цікаве заняття на ніч. В крайньому разі в карти зіграєте. - наставляє мене Таня, а сама ледве стримується, щоб не розсміятись.

Дивись яка жартівниця знайшлася?

- Годі тобі. Я ж хвилююсь. - відповідаю, бо ж дійсно...переймаюсь за неї.

- Знаю, дорогенька. Та відпочивай, і не переживай за мене. - при обнімає.  - Відірвись сьогодні за нас обох. Іди вже. - підштовхує до дверей.

- Якщо що, давай знати. - кидаю на прощання, та посилаю подрузі повітряний цілунок.

Поспішаю до коханого.