розділ 27

Аліна

Таня заснула. Обережно прикриваю двері, щоб не робити лишнього шуму. Планую передзвонити Станіславу, відзвітуватись, як і просив.

Та чую дзвінок у двері. Заглядаю у вічко. Свят стоїть...не знаю, про що з ним говорити? Не відчиняю двері, говорю йому трохи гучніше, щоб почув.

- Вона спить. Не турбуй її зараз. Дай час все обдумати. Потім поговорите.

- Не вчи мене жити. - роздратовано кидає з тієї сторони дверей. - Як вона? Де була в ночі? Я просидів під під'їздом до світанку, вона не приїхала до дому, трубку не брала.

- Нічого дивного в тому не має. Тобі не здається? Що усіма можливими способами вона намагається тебе не бачити? - Яд з мої слів просочується наскрізь.

Це ж треба? На дзвінки його не відповідає. Чоловіки інколи такі, наївні бувають.

- Не вмішуйся. - знову гаркає Свят.

- Кажу тобі, вона зараз відпочиває. Думаю, сама дасть про себе знати, коли буде готова говорити з тобою. Не нависай, і не нагнітай. - продовжую говорити через зачинені двері.

- Добре. - якось приречено звучить. - Я не хотів, щоб так сталось. - відповідає Святослав, наче, виправдовується переді мною. Пізно.

Нічого не відповідаю. Впевнена, що він уже пішов. Набираю Станіслава.

Йдуть довгі телефонні гудки. І мене, це вже, починає дратувати. Та і в голову лізуть дурнуваті думки, чим же він так зайнятий, що не може відповісти на виклик? Після Таніної розповіді, про зраду Свята, я сама почала приміряти на себе роль постраждалої сторони. Чорт! Виклик закінчився короткими гудками. Для чого просити передзвонити, а потім не брати трубку? Може йому, вже, в номері, хтось допомагає зняти напруження?

Раніше таке і в голову не лізло. Від слова — ніколи. По різному бувало, але от сумнівів в його вірності, навіть, не припускала. Навіть, попри невпевненість в собі, я не сумнівалася в його словах. А тепер...

Розумію, що під враженнями і образою за подругу...та все ж... цих п'ять років він монахом не жив. Я ж не була такою, намагалася ж побудувати стосунки. І те, що він розповідав, про своє життя до цього часу...Чи можу я вірити на слово?...

Телефон в руці оживає. Приймаю виклик. З тихим.

- Привіт. - і далі, чомусь, несміливо запитую, — Чим займаєшся?

- Скучаю. Та по факту, щойно з ванни вийшов. Тому і пропустив твій дзвінок. А в тебе як справи? Що з подругою? - запитує Плутар.

Не здогадується, що за кілька секунд, я, тут, такі картини собі понамальовувала. І посварилась з ним, і вже, помирилась. Поставила його на одну поличку зі Святославом. А це, абсолютно, два різні чоловіки.

- Та так...переживає особисту драму. Нічого вона скоро оговтається. І це рішення прийняти посаду було вдалим з її боку, то ж... думаю в понеділок на роботі буде бодрячком.

- Можу чимось допомогти? - запитує коханий.

Розуміє, що нічим тут допомогти не може. Та і ніхто не може. Та все ж приємно, що запитав, що розуміє, наскільки Таня для мене дорога.

- Та ні. Якби міг, то була б щаслива натовкти її нареченому пику. Тобто колишньому. - зі злістю згадую того покидька.

- Так, я можу організувати! Навіть, Потоцького в підмогу візьму. А то він ще той бугай, самотужки, мабуть, не впораюся. - підтримує мене Плутар.

- Жартую, Стас! Але, дякую, за підтримку.

- Я так зрозумів, ти залишишся в Чумаченко? - чую скрипучий, хриплий голос коханого.

- Так. Сьогодні переночую в неї. А завтра планую, що по обіді поїду до себе. Хоча думаю, що Таня деякий час поживе в мене, бо цей бугай їй спокою не дає. Все чатує, то на дворі, то під дверима. А вона, не зовсім, готова, зараз, виясняти стосунки.

- Нічого страшного. Тобі нічого не мішає, заглянути до мене в готельний номер? - намагається пожартувати Плутар.

- Ти правий. Та поговоримо про це вже завтра. Я ще хотіла  душ прийняти, та й лягати спати.

- Не буду тебе затримувати. Солодких снів, люба. - прощається зі мною.

- Солодких снів, Стас. - завершую розмову.

Відкидаюсь на спинку крісла. Видихаю. Невже цей день нарешті закінчився? Просто не віриться!

Бувають такі дні, що за своїм вмістом, і рік можуть перевершити. Стільки подій, в одну суботу. В мене таке враження, наче, з вчорашньої вечірки, тиждень, як мінімум, минув. А це всього лише доба пройшла.

Заглянула до подруги, яка міцно спала. Переконалась, що все в порядку. Пішла готуватись до сну, бо і самій пора влягатися в ліжко.

Вже і не знаю, що принесе новий день. Останнім часом, моє життя стало дуже непередбачуваним. Що з одного боку бадьорить, а іншого лякає.

* * *

Аліна

Ніч пройшла неспокійно. Мені, завжди, важко заснути в не своєму ліжку. Та і в голову лізло всіляке. Причому, Таня спала міцно. А до мене сни не йшли, прогнівила я того Морфея, не затягнув він мене у своє царство.

Все обдумувала, ту ситуацію, що потрапила Таня, і як їй було почути ті слова... а вона он як! Прийшла королевою на вечірку. Навіть, я не думала, що все настільки серйозно. Трималася молодцем. Я б так не змогла... одразу б розклеїлась...

Та мені потрібно менше уявляти, що таке могло б статися зі мною. Бо вже вчора, на рівному місці, всілякі жахи собі попридумувала, бо Стас не одразу відповів на мій дзвінок. А що буде коли він поїде в Київ? Так само, не завжди матиме час поговорити зі мною, чи я з ним. І що? Кожного разу придумувати собі нову любовницю?

Сама запропонувала спробувати стосунки на відстані. То ж потрібно зібратися. І довіряти своєму коханому. Станіслав сам вибрав мене, його ніхто не змушував. Жодного разу, ні тоді, ні тепер. То чого мені переживати?

Оскільки, сон мене не брався. А вже почало світати. Вирішила заварити собі кави.

Мені подобалась Танина квартира. В новобудові, кімнати просторі, з великими панорамними вікнами, більшість яких відкривають прекрасний краєвид на річку і місто. Присіла на кухні за стіл з чашкою гарячої кави, та, просто, спостерігала за сходом сонця, і тим, як наше місто оживає. Як проїжджають поодинокі машини, проїхавши міст без жодних заторів, так і не збавивши швидкості. Через кілька годин, рух набагато пожвавішає.  А ближче до обіду, усі дороги міста будуть, як суцільна колійка з авто, що рухаються мов черепаха.