розділ 26

Аліна

Стас пішов, залишивши неприємний  післясмак від  розмови. Не можу з упевненістю сказати, що саме відчуваю. І сказала усе вірно. Додати мені нічого. Я не готова до таких ривків. Вік уже не той. Не впевнена у ньому. Раніше він також, можливо і не говорив, але поводився так, наче у нас усе серйозно, а потім... легко чи не легко, відмовився від усього, що нас зв'язувало.

І тепер. Ми ж тільки знайшли спільну мову. А він уже думає, що усе вирішено. І пора продовжувати на чому зупинились п'ять років тому, наче тієї прірви часу, між минулим і теперішнім не було.

Та, вона була, і є. Чимало що змінилося. І те, що я змінилася — це не просто слова.

Я не хочу його знову втрачати, та і себе поряд із ним втрачати не збираюся. Раніше я тонула в ньому, в його житті. Навіть не помітила, як залишилась сама, на одинці зі своїми переживаннями, думками та невдачами. Я не готова, повторити це все знову.

Розумію, що, швидше всього, попередньої ситуації не повториться. Та, тим не менш, саме в цей момент, настільки кардинальні дії не для мене. І дійсно вважаю, що наші почуття витримають випробування відстанню, і з рештою, ми приймемо рішення, яке нас обох будуть влаштовувати.

Я не горю бажанням переїздити до столиці. Великі міста мене, зовсім, не приваблюють. Цей вічний рій, шум, місто, яке ніколи не спить. Це не для мене. Але, можливо, в майбутньому, я піду на такий крок, щоб бути поряд із коханим. Просто, зараз, я до цього не готова.

Ще деякий час сліпо блукаю по квартирі, нічим себе не займаючи. Час від часу перевіряю телефон, та думаю на тим, чи варто телефонувати Плутару, чи вже відійшов. Знаю, його гарячу голову. Та, також, знаю, що багато часу йому не потрібно, щоб розкласти усе по своїх місцях.

І отримую тому підтвердження. Від Станіслава прийшло повідомлення: "Пробач, що тиснув. Поговоримо про це пізніше. Я кохаю тебе!", що лишній раз доводило, що не так сильно він і змінився. Переді мною, він завжди визнавав свої помилки. Але це стосувалося тільки нас, і наших відносин. В усьому іншому, та і з іншими людьми, чи то б друзями, чи колегами, Плутар, не спішив вибачатись, чи визнавати те, що був не правий.

Усміхнулась. На душі стало легше. Переживання трохи уляглись. Тепер розумію, що наступного разу, коли почнемо розмову, про наше спільне майбутнє, Стас спокійно вислухає мене. Не сприймаючи мої слова в штики.

Тепер уже не ходжу по квартирі без причини. Вирішила трохи прибратися.

Та спочатку хочу передзвонити Тані, бо вчора вона дивно себе поводила. Набираю її номер, та слухаю гудки. Подруга довго не підіймає трубки. Вже думала, що закінчити виклик. Та все ж чую сонний, глухий голос подруги. Нічого собі, подруга вирішила відпочити. Навіть, довше за мене завалялась у ліжку. Що на неї, нітрохи, не схоже.

- Алло. - чую сонне.

- Привіт, подруго! Ти як себе почуваєш? - запитую Таню, пропускаючи довгий вступ.

- Паршивенько. Здається, я вчора перебрала з випивкою. І наробила дурниць. - зітхає подруга в трубку. - Та, це не телефонна розмова. А ти чого мені дзвониш? Тобі сьогодні точно не до мене повинно бути?! - запитує та.

- Тань, які питання? Передзвонити тобі багато часу не займає. І мені завжди є до тебе діло. Хіба дружба зникає разом із появою романтичних стосунків? Ти ж так не поступила, коли почала зустрічатись зі Святом, то чому я повинна чинити по іншому? - трохи обурено відповіла я.

- Та я не про те. - доволі кволо відповідає. - Просто, саме сьогодні, ти мала б бути зайнята коханим настільки, щоб і думки про інших не було.

- Ну. Маю вільну хвилину. - посміхаюсь, на Танині слова.

З одного боку, вона має рацію. Я і сама планувала, що сьогодні та і завтра, також, нам зі Станіславом діла не буде до всього світу. Та, на жаль, сталось, як сталось.

В короткій формі розповіла про мамин несподіваний візит, і про розмову після нього. Та й про її результат.

- Не переживай сильно. Ви усе виясните. - підтримує мене подруга. - Може і добре, що він відклав розмову на пізніше, мало чого ще б наговорили одне одному. А, з рештою, головне, що в обох є бажання бути разом, а спільний знаменник ви знайдете.

Приємно почути такі слова від подруги. Та все ж, мене не покидає відчуття, що в Тані трапилось щось надзвичайне. І вона старається це замовчати, або і не думати про це, більше уваги приділяючи моїм проблемам.

- Танюш, у тебе все добре? Може мені приїхати до тебе? - запитую, бо її голос та і інтонації, зовсім не схожі на нормальні.

Чую, або відчуваю, що подрузі зараз погано. І голос хриплий не стільки, від сну, і вчорашнього зайвого алкоголю, скільки від сліз. І тут чую у трубку гіркий схлип, що уже не викликає ніяких сумнівів, що справа таки серйозна.

Не чекаю відповіді від подруги. Сама їй відповідаю.

- Тань, я зараз збираюсь, і їду до тебе.

- Та перестань, усе нормально, у тебе і своїх проблем достатньо. - пробує сперечатись подруга.

- Мої проблеми, вирішаться трохи пізніше. - відповідаю. - Чекай, скоро буду. Закінчую виклик, та відкладаю телефон.

Сама, уже стою перед шафою, і витягую одяг, в котрому поїду до подруги. Прямую у ванну, та згадую, що варто попередити Плутара, що маю справи. Телефоную.

- Привіт! - починаю я одразу, як чую, що підняв трубку. - Стас, я, зараз їду до Тані, і не знаю коли повернуся, можливо в неї і залишусь. Зустрінемось завтра, добре?

- Добре. Щось трапилось? - збентежився коханий.

- Можливо! Не знаю. Вона плакала, мені потрібно бути з нею. Ти ж розумієш?

- Розумію! Не хвилюйся. Я знайду чим себе зайняти. - чую, що посміхається. Що всиляє надію, коли наступного разу мова зайде про наші стосунки, то зривів, уже, не буде з жодної сторони.

- І, Стас?

-Так? - збираюся з духом.

- Не хотіла говорити це тобі через телефон...Я кохаю тебе. Не сумнівайся в цьому, добре?

- І я тебе. - відчуваю полегшення від цих слів. - Біжи уже. Та ввечері вийди на зв'язок. Ок?