розділ 16

Стас

Як мене уже дістали ці каруселі!!! Не впевнена вона! Їду в готель, і ледь себе  стримую. Так хочеться, повернути назад, і втовкмачити їй в голову, що цей хлюпик Богдан, нітрохи їй не підходить. Що їй ніхто не потрібний окрім мене!!!

А середину аж вивертає, від того, що вона не сама... одне думати про це, знаходячись на відстані. Чи через океан, чи кількасот кілометрів. І зовсім інше побачити, що так воно і є. Що в неї є інший. Що йому вона посміхається, до нього горнеться, з ним засинає уночі...

Так. Потрібно охолонути. Ці думки до добра не доведуть...Бо єдине, що зараз приходить в голову закинути її на плече і відвезти в якусь самотню місцину де ми будемо тільки у двох. І тримати її там, поки не визнає очевидного...що належить мені. Та ще й понадавати їй трохи по дупці, за не послух. Ахах.

Та я й пішов швидко, щоб не розтрощити їй щось вдома. Бо аж руки чесалися, пояснити хто є хто. І що собі думає, коли продовжує тягатися з тим...

Її страх перед нашим примиренням я, звичайно, розумію. Не ідіот, на щастя. Та, що далі придумати? Ну хоч убий, не вмію я ходити за жінками красиво. А щодо Аліни, то терпіння уже нема. Так скучив, а вона настільки близько, хоч руку протягни...а не можна, не моя, чужа.

Хоча, про що це я? Моя. Звичайно Моя. Тоді чому круги намотую? Вибачай Богдане, але в любові всі методи хороші. Не для тебе моя маленька.

Вона, мабуть, думає. Що до мене нарешті дійшло. Що дам їй спокій. Наївна. Хіба не знає з ким тягатися вирішила? Я ж як уб'ю собі щось в голову, то мене ніяким чином не відговориш. Тим більше, що впевнений, що вчиняю правильно. І що, нарешті, за стільки часу, усе може розставитись по своїх місцях.

Розмови і вмовляння не діють. Навіть віник не зм'якшив її ні на мить. Тож будемо пробиватись по старому плані. І чому його відкинув? Так ні! я ж в романтики записався!!! Ромео з мене такий собі вийшов. Видно, моя хороша, не дуже до романтики...

Екшин їй подавай, ну що ж тримайся. Будуть тобі вибухи і феєрверки, Аліно. Ще сама впадеш мені в руки.

В понеділок зустрічаємося уже в коридорі офісу, вона іде попереду, крутить своїми сідницями переді мною, ніби не догадується, який ефект викликає. Хоча, швидше всього, і над цим не задумується.

Я не повертаю праворуч у приймальню, з якої ведуть двері в мій кабінет. Слідую у глиб коридору за Аліною. Вона заходить до себе та не встигає закрити двері, я все ж входжу в середину за нею.

Бачу, що вже на бочилась, та не сміє, щось мені відповідати. Не хоче знову привертати до нас уваги. Наївна. Нічого ти вже не сховаєш! Я, особисто, нічого не збираюся приховувати і ховатися. Але двері все ж зачиняю.

- Що цього разу? Ще й день робочий не почався? - почала.

- Ти чому не вітаєшся з керівництвом? - починаю її діставати. Що, в принципі, вдається не докладаючи зусиль. Зітхає.

- Добрий ранок, Станіслав Вікторович.

Миттю опиняюся напроти неї, ловлю за талію, притягую до себе і цілую. Поки Аліна в ступорі і не оговталась, відпускаю...

- Ось так потрібно зі мною вітатися. Краще б, звичайно, було, щоб ти це робила ще зранку у ліжку. Та нехай, пізніше надолужимо.

Виходжу швидко за двері, поки не вийшла з шокового стану. Нехай привикає.

Сам розпливаюся в посмішці. Аж підсвистувати хочеться.

Від мене не втечеш, кохана. Сама тепер розумієш. Можеш ще трохи подражнити тигра, як так хочеться. Але не забувай, що з хижаками грати не розумно.

***

Мамочки...що це щойно було?!!

Плутар вийшов з кабінету. А я досі стою на місці і думаю чи не привиділось мені все це.

Торкаюся своїх губ. Ні. Все було в реалі.

Та це просто наглість!!! Ти подивись на нього!!!

А я йому вже медальок навішала. Подорослішав, думає не тільки про себе, почав враховувати мої почуття і бажання. Так він же вирішив мене ще й в іншого відбити. Ще якби не знала, що вони з Богданом знайомі. А то зовсім вже совість втратив. Правда, питання, чи вона в нього взагалі коли-небудь була?

Ходила гризла себе. Совісно мені було, що відштовхнула. Що ранила його почуття. А цьому хоть би що!!! Чхати він хотів на мої бажання!!!

Ну, дорогенький, хочеш погратися. Буде тобі. Скоро щось придумаю. Добре, що ти вже показав на що здатний, що роботу від особистого відділяти не збираєшся.

Більше мене не підготовлену не спіймаєш.

Так. Спіднички на роботу більше не вдягаємо. З каблучками, також, потрібно буде почекати. Потрібно одягати щось таке, в чому зручно вивертатись і швидко ходити, якщо не бігати.

Ну, Плутарчику, ще побачимо хто кого. Я ж уже також не маленька. Сам знаєш. Губитися під твоїм натиском як раніше не буду, свої почуття і бажання вмію розрізняти і  тримати при собі. Гормони вже не грають.

І сама можу бути звабницею. Дивись, щоб ти не попав в просак. І не поїхав з Франківська ні з чим...я вже точно постараюся. Щоб грати нечесно тобі більше не хотілося.