розділ 9

Тиждень промайнув майже не помітно. Роботи було багато. Як я зрозуміла, наше підприємство мають остаточно підготувати під роботу київського заводу. Проте, не економлячи на розвитку. Щоб воно все ж залишалося самостійним і ми могли виконувати замовлення інших фірм. При цьому, залишаючи пріоритетними потреби київського.

Плутар тримав дистанцію. Завалював роботою, щоб прораховувала багато варіантів, знайшовши найвигідніший. Причому, більшість завдань отримувала листами на електронну пошту. Так що наше спілкування скоротилось до мінімуму.

Приходила додому, реально, вичавлена. Сил ставало тільки на те, щоб прийняти душ і в ліжечко.

Сьогодні вирішили з Танечкою сходити в якийсь бар. Треба поділитись новинами, бо на роботі обоє завантажені по саме "не хочу", тож змоги хоч трохи потеревенити не було.

Вчора приїхав партнер Станіслава — Потоцький Максим Андрійович. В нашому колективі ця фамілія викликала тихі смішки, мов "Пан приїхав поглянути, як кріпосні працюють".

Мені Максим Андрійович одразу не сподобався. Цей красунчик, таки подібний на столичного мажора. Я навіть почала його порівнювати з колишнім Вітьком. Правда, рівно до того часу, поки не прийшов до мене з видрукованими звітами, які я пересилала Станіславу. І не почав допитувати про кожну цифру, чому і звідки взялась, де брала інформацію. То ж з мізками у нього все в порядку, аж занадто.

В кінці нашої розмови він прямо запитав, з якої радості в мене тривалий час нараховані такі премії, що, в принципі, не передбачені на моїй посаді.

А я що? Я не Танюша, що скоро почне працювати на свою сім'ю і втрачати їй не має чого і якій абсолютно байдуже до зміни керівництва на фірмі.

- Та от допомагала з деякою роботою нашому заступнику директора, Валерію Дмитровичу.

- І що саме ти робила? - ніби з цікавістю запитує Потоцький.

Хоча, здається, сам уже догадується. Бо за один день він ледь не в кожному кабінеті ревізію зробив.

Нічого не відповідаю, тільки знизую плечима.

- Зрозуміло з тобою. Секретарка також допомагала в роботі начальству, чи може просто допомагала? - оце нахаба.

Вже готова була відповісти, але згадала Таніні слова, щоб не вмішувалася. Вони, щось не поділили ще з першої зустрічі.

- Не знаю, про що ви  говорите.

- Що подружка не ділилася своїми подвигами на "робочому фронті"? Добре, тобі повірю, бо Стас просив. А з рештою персоналу розберемось. - промовив, ніби й не до мене говорив.

Як він, за такий короткий відрізок часу всюди вліз, поняття не маю, але те що, з таким працювати не дуже то приємно..це вже точно.

Дивився на мене, ніби на сміття. А про Таню говорив ще гірше. І те, що Плутар замовив за мене слівце, також не придало бажаного ефекту.

Швидше вирішив, що я просто швиденько переметнулася від Валерки до Стаса.

Закінчила роботу і біжу до своєї автівки, щоб швидше добратись додому. Хочу змінити одяг на більш зручний. На стоянці бачу Станіслава, який через щось сперечається з Потоцьким. Останній мене помічає і швидко змовкає.

 Здогадуюсь, що  розмова велася про мене. Ну, або ж про Тетяну, враховуючи що обидва знають про те, що ми товаришуємо.

Бачу по обличчі Плутара, що хотів би мене затримати. Та присутність Максима Андрійовича його стримує. Що, в принципі, мене  дуже влаштовує і радує.

Киваю обом чоловікам та ховаюсь в салоні своєї автівки. Згодом, виїжджаючи з території підприємства. Не знаю чим так не сподобалася партнеру Станіслава, але те, що він не збирається приховувати свої емоції це ясно, як в білий день.

Приїхавши додому, часу не гаю. Швиденько в душ сполоснутися. Одягнутися в щось простіше, типу джинсів та футболки. Зверху одягаю коротку шкіряну курточку. Викликаю таксі, бо маю намір трохи розслабитись та випити келих вина.

І потрапляю в ще один затор. Все ж таки П'ЯТНИЦЯ.

Підходжу до закладу, в якому домовились зустрітися з Танею, бачу — вона вже за столиком та з кимось розмовляє телефоном. Підходжу. Даю знак, щоб продовжувала. Проте вона посміхається, кидає кілька прощальних фраз та завершує розмову.

- Що нового? - запитую. 

Бачу як змінився вираз її обличчя.

- Та так. Моя сестричка вирішила навідатись додому. От мама і готується до прийняття гостей на честь її приїзду. - зітхає, — Я дуже скучила за Анютою, думала проведемо перший час разом. Так ні, потрібно шуму наробити.

- А Анна що каже?

- Змогла це дійство звести до запрошення двох сімей. Нашої та Свята. - до нас якраз підходить офіціант.

Оскільки ми часто зустрічаємося в цьому місці, то і замовлення робимо одразу, не дивлячись у меню.

- Ну так це ж не погано?

- Так. Просто... Вона пробуде вдома тільки кілька днів. Та, менше з тим, — махає рукою, та вказує на мене. - Ти розповідай, що там з твоїми залицяльниками?

- А ти кого мені вже приписуєш?

- Так Станіслав Вікторович за тобою мов орел стежить, ну й про Бодю. Що, до речі, з вашим побаченням? А то тиждень минув, а ти нічого не розповідаєш.