розділ 7

Стас

Всі вихідні проходив роздратований. Робота ніяк не клеїлася. Не встигав зосередитись на документі, як думки знову текли туди, куди не слід. До Аліни.

Звичайно, я розумів, що її життя не завмерло на місці. Не зупинилось, коли я з нього пішов, шумно грюкнувши дверима. Що за п'ять років вона могла неодноразово завести стосунки та розірвати їх. 

Розумів. Тому і не повернувся в рідне місто, щоб не лізти й не втручатися в її життя. Бо був впевнений, що триматись осторонь не зміг би.

Та все ж, егоїст в мені хотів і надіявся на те, що в неї, як і у мене, нічого не вдасться. Коли остаточно змирився з обставинами. Чорт,  сам їх створив. Я пробував побудувати нові стосунки, ще в Штатах, та швидко зрозумів, що мимоволі порівнюю, кожну свою дівчину з Аліною. 

І, після кількох невдалих спроб, перестав намагатись. Я не ловелас, що колекціонує перемоги над жінками й думає, що чим більше їх побуває в моєму ліжку, то я буду здаватися меншим невдахою ніж є насправді. Я люблю віддавати емоції так само як і отримувати їх.

А коли розумів, що поділитися із жінкою не маю чим, окрім біоматеріалу, більше не морочив нікому голову. В першу чергу собі, створюючи самообман і намагаючись повторити те, що вже ніколи не повториться. Змирився з тим, що доля моя  — залишитись одиноким. 

 І їхати в це відрядження сам викликався, мов давно в рідному місті не був. Так Максим з усім справився б сам. Підсвідомо, мабуть, надіявся її повернути. Що ж брехати собі. Я думав відшукати її й чомусь був упевнений, що Аліна має бути самотньою.

Зараза. Один самообман. Обман, що забув і почав жити далі. Обман, що не хочу повернути. Обман, що розлюбив.

Моя маленька дівчинко, коли ж ти так змінилася?!

Знаю коли. Та все одно не можу цьому не дивуватися.

Цей колючий, байдужий погляд. Дивиться на мене, ніби я муха докучлива, яка до чого не торкнеться — усе зіпсує.

А що було в ресторані?! Побачення у них, зайвим буду. Ніколи б не подумав, що Богдан набереться сміливості відповідати так. Раніше він був вельми сором'язливим і мовчазним. Слова з нього не витягнути було. А тепер... он яким героєм став.

Час не зупинити.

Інші ми.

Нічого дивуватись. Я себе не завжди впізнаю. В порівнянні з тим наївним дурником, яким я був. Не цінував те, що мав. Переоцінював себе. Недооцінював її.

А виявилось, тільки для неї я щось важив. Навіть мої батьки не цікавилися моїм життям після того, як я закінчив навчання в  інституті. Потрібний я був по-справжньому тільки Аліні. Тільки вона бачила в мені більше ніж було насправді, поряд з нею появлялися крила. І хотілося літати...

От і полетів. Без неї. А крил не стало.

Не пара він їй. Ніхто їй не підходить. Окрім мене. Егоїст в мені, більше не відпустить, не буде думати як робити правильно і як краще. Цього разу я своє так просто не відпущу. Цього разу ми поїдемо звідси удвох.

Залишились дрібниці. Переконати Аліну пробачити  мені, повірити знову і поїхати зі мною. Зовсім незначні деталі...

Дідько! Навіть не знаю як до неї підступитись. Ще й Богдана потрібно позбутись. Навіть не віриться, що моя, веселунка Аліна, знайшла з ним точки дотику... А я раніше ніколи не думав про нього погано. Хоча, швидше весь негатив, який з'явився до Комарчевського, всього лише результат того, що він сміє залицятися, до жінки, яку я кохаю.

Тільки подивіться в яку кішечку перетворилася моя мишка. Легко вона не здасться. Не пробачить. Бачу, що викинула мене з голови, з життя... мабуть, і з серця. Я ж такого тригера не мав, як вона. Я пам'ятаю тільки добре...Мабуть, тому порвав наші стосунки тільки на словах, а в душі ми досі разом.

І це її побачення, ніби зрада. Злість переповнює. Заспокоюю себе, що ніяких прав на неї не маю, що не моя...

Ні моя. Я визнав це. І їй доведеться це прийняти.

Моя маленька. Скоро усе налагодиться. Ось побачиш.

Ми знову будемо разом. Знову "ми".

***

Не думав, що усе тут так запущено. Вже голова ломиться. Та ні, на виробництві усе налагоджено, як годинниковий механізм, деяке обладнання треба оновити.

Потрібно сказати Аліні, щоб зробила розрахунок на реструктуризацію потужностей і розрахувати час, коли вигідніше буде її почати. Уже приглянув деякі машини, енергоекономні та й бракованої продукції мало б стати менше.

Якщо частину прибутку кинути на це зараз, то за рік усе може окупитися. По суті, я в нашому з Максом тандемі займаюся вивченням виробництва та ознайомлююсь з тими потужностями, з котрими нам потрібно працювати. Хороший керівник повинен розуміти з чим має справу.

Максим більше займається адміністративною роботою, він хороший менеджер та фінансист. Тому без нього підібрати директора та розібратись в залаштункових баталіях цього підприємства мені не вдасться, а вони є. Я це бачу неозброєним оком.

А цей йолоп знову відклав свій приїзд. Хоча я розумію, що і в Києві багато роботи, ми ж тільки розвиваємось. І, по суті, усі вклалися в цю справу з останніх заощаджень. Навіть авто, на котрому я зараз їжджу, належить компанії, бо собі дозволити купити подібне я не можу. І квартиру в Києві я також орендую. Поки усі прибутки ми використовуємо на розвиток бізнесу.