розділ 4

Може вдати, що не почула. Вдати дурненьку, швиденько сідати в авто і їхати звідси. Не знаю чому, ну аж дуже не хочеться з ним розмовляти... Він збиває мене з пантелику... це все має бути порціями! Ну не переварила я ще нашу зустріч! Думаю після смак від неї відчую ближче до ночі... Подумати ж потрібно.

- Навіть, не віриться, що мені доведеться таке побачити! Ти та й за кермом?! - о, то дехто і жартувати надумав?

- Слухай, Плутар,  тобі чого? - чесно, сил уже нема. Вдавати байдужість погано виходить.

- Ого! А як же ділові відносини? - нахабно шкіриться чоловік.

- Ти, бачу, сам про них забуваєш. Твоя автівка? - показую на позашляховик, що стоїть поряд. - Сідай та їдь куди треба.

- А ти не така холодна, як хочеш показати?! - задоволено всміхається чоловік.

І чому не могла втримати язик за зубами?! Ще більше роздражнила. А Стасу, ніби, цього і треба було.

- Ось чесно!!! Тебе для мене на сьогодні забагато. Я не рада нашій зустрічі. Була б щаслива і не бачити тебе більше ніколи. Але  — маємо те що маємо. - розводжу руки в сторони, — То ж... коли ми не на роботі просто пройди повз. Наступного разу вдай, що не побачив мене, коли зустрінеш десь поза офісом... навіть на стоянці підприємства. Домовились?

- Та ні не домовились. Я ж не сліпий. Та й актор з мене ніякий, щоб щось вдавати. Але так і бути. -  схиляє голову та витягує руку ніби кланяється, позер. - Не буду тебе затримувати. Ти ж, бачу, дуже поспішаєш.

Нічого не відповідаю, швиденько сідаю в автомобіль. Запускаю двигун, для чогось повертаю голову в його бік. Плутар стоїть обпершись на той же позашляховик, налаштований спостерігати за моїми маневрами.

Мабуть, думає, що здаючи назад кудись вріжусь. Та ні, я вже молодчина, роблю таке, тільки коли задамся ціллю. Шкода, що його авто стоїть не на тому місці, де б я могла його зачепила. Вивертаю кермо і прямую до виїзду.

 Все, складніша частина цього дня закінчилась. Далі мають бути одні приємності. Звичайно, якщо поспішити. Тому стараюсь об'їхати затор, з'їжджаючи на маленьку вуличку, яка веде з центру міста на об'їзну. Та, на жаль, таких розумників, як я є чимало.

Поки вервиця з автомобілів рухається, як черепаха, думаю, на що мені вистачить часу в дома, а на що ні. Швидше волосся чіпати не буду — часу на нову укладку не стане. Швиденько в душ, а далі макіяж та одяг. Богдан не уточнив, який саме то заклад і як краще туди одягнутися. Хоча чого я переймаюсь через це?

Минулого місяця я купила чудове плаття червоного кольору, просто так, бо ну дуже мені сподобалось, якраз є нагода його одягти. А якщо буде не в тему, то це вже проблеми Боді. Сюрпризи не для мене.

Раніше я була шатенкою з довгим волоссям, та, в певний момент, захотілося перемін. А з чого ми, дівчата, починаємо? Звичайно, не біжимо в спортзал змінювати свій стиль життя на здоровіший. А куди? Звісно ж — в салон краси.

І я туди ж. Там зміни мої пройшли в подвійному форматі. Я змінила зачіску і пофарбувалась. Волосся обрізала до плечей і висвітлила. То ж, коли глянула в дзеркало, то не могла повірити, що я і та дівчина напроти — одна і та ж персона.

Просто неймовірно, як людину може змінити зачіска. Можливо, це зовсім по дівчачому, але було таке дивовижне відчуття. В мене ніби повітря вдихнули. Здається, тільки після зміни іміджу я насправді відреклася від свого минулого, перегорнула сторінку і почала жити з чистого аркуша. 

Більше півтори години часу мені знадобилося, щоб добратися до свого дому. Винаймаю я квартиру від своєї роботи далеченько. Зате неподалік річка, що в літні дні дуже зручно, люблю прогулюватись по набережній та й часто приходжу у вихідні відпочити на березі. Квартира, хоч і в старій багатоповерхівці, зате з хорошим ремонтом та, майже, новими меблями. Причому, за дуже приємну ціну. Проте, добиратись на роботу доволі далеко. Що і послужило поштовхом придбати автомобіль. 

Забігаю додому. В першу чергу, підготовлюю плаття, далі душ, і, коли уже справа дійшла до макіяжу, роздався дзвінок домофона. Кажу Богдану, щоб підіймався, бо якщо він чекатиме в машині я почну спішитися. Через нерви можу щось собі з красою напаскудити. Краще хай сидить тут. Хіба йому вперше мене чекати?

Коли відчинила двері, першим що побачила  — це величезний букет з ромашок в руках Богдана.Ну, а далі погляд падає на чоловіка, котрий сьогодні виглядає, дещо святково. Це ж треба! До своїх джинсів цього разу одягнув білу сорочку і піджак, а на ногах модні мокасини. Старався, переважно Богдан одягається більш молодіжно. Робота в нього така (сам собі начальник), що не вимагає і близько якогось дрес-коду, тому він завжди одягнений в простий і зручний одяг. Такий як, футболки чи батники, разом із джинсами й кросівками. Навіть, не могла подумати, що в його гардеробі є піджак.

- Це тобі. - протягує мені букет з квітів та заходить до кімнати, попередньо роззуваючись.

Не люблю коли в дома ходять у взутті.

- Дякую, дуже приємно. - відмираю. - Поставлю їх у воду.

Йдучи на кухню, думаю, що от з вазою в мене проблемка. Вже скільки разів думала, що потрібно її купити та так й не купила. Знову така краса буде стояти в трилітровій банці. На жаль, думка про вазу з'являється тоді, коли букет уже в руках, а ваза — у магазині.