Гвен Майклсон стояла в коридорі будинку Калленів, дивлячись на свої чемодани.
Вона трохи розгублено подивилася на Есмі.
— Мамочко Есмі… де я буду жити? У Едварда?
Есмі лагідно усміхнулася.
— Тут багато вільних кімнат, люба. Ти можеш вибрати будь-яку.
У цей момент поруч з’явився Еммет.
— Я віднесу твої речі! — весело сказав він.
Він підняв два великі чемодани, ніби вони нічого не важили.
— Куди нести?
Гвен на мить задумалася, а потім трохи сором’язливо сказала:
— У кімнату Едварда…
Еммет зупинився і подивився на неї з усмішкою.
— Ого. Добре.
Він підморгнув Едварду.
— Тримайся, брате.
Едвард лише зітхнув, але нічого не відповів.
Гвен тихо зайшла слідом, озираючись у кімнаті Едварда.
— Тут… затишно, — прошепотіла вона.
І вперше вона відчула, що це місце починає ставати її новим домом.