Едвард Каллен обережно підняв Гвен на руки.
Вона навіть не прокинулася — настільки сильно була втомлена після навчання.
Він тихо поніс її до ліжка й акуратно поклав на матрац, щоб їй було зручно.
— Ммм… — ледь прошепотіла вона уві сні, але не прокинулася.
Едвард накрив її легкою ковдрою і на мить затримав погляд.
У дверях з’явилася Есмі.
— Мамо, — тихо сказав Едвард, не відводячи очей від Гвен.
Есмі лагідно усміхнулася.
— Вона дуже втомлена, правда? — прошепотіла вона.
Едвард кивнув.
— Вона занадто старається…
Есмі підійшла ближче й поправила ковдру.
— Вона сильна дівчина, Едварде. Але навіть найсильнішим потрібен відпочинок.
Едвард знову подивився на Гвен.
І вперше дозволив собі трохи довше затримати цей погляд —
не як спостерігач…
а як той, кому вона справді важлива.