Розділ 7

10 років по тому

— Привіт, привіт, усім, хто щойно приєднався до нас. З вами я Зоряна Хвиля, і це Real Talk на радіо Драйв. Нагадаю, у нас в гостях Аліна Шталь, ресторатор, блогер, інфлюєнсер. І тут лише чесні та відверті розмови. До речі, Алін, Шталь – це псевдонім?

— Ні, це моє справжнє прізвище.

— Тобто в паспорті ти Шталь?

— Так, і в паспорті, і в дипломі, і в інших документах. Це німецьке прізвище, що перекладається як “сталь”. Батьків прадід переїхав сюди з Німеччини. Він був інженером і працював на одному з металургійних заводів. Залишився тут, обзавівся сім'єю.

— Я дізналася, виявляється, ти в дитинстві професійно займалася спортом, але потім різко кинула. Чому? Травма?

— Ні, то були особисті обставини. У спорт мене привів батько, він майстер спорту з легкої атлетики та заслужений тренер.

— Стривай, Віктор Шталь — твій батько?

— Так.

— Та невже! Я просто теж свого часу займалась легкою атлетикою і пам'ятаю, що це ім'я промовляли пошепки і з повагою. Він виховав не одного чемпіона. Це справді легенда!

— Дякую, мені дуже приємно це чути. Папа був чудовим тренером та прекрасною людиною. На жаль, він рано пішов від нас – проблеми з серцем. Мені тоді було 16, мене терміново забрали з тренувальних зборів, бо батькові стало погано. Він прожив ще два місяці, хоча це і життям складно назвати – він весь цей час провів у лікарні. У нього сталося два інфаркти, а третій він уже не переніс.

— Ти тому залишила спорт? А може, треба було продовжити його справу?

— Я не змогла. Я виходила на стадіон та постійно шукала його очима. Кожне тренування закінчувалося істерикою, іноді так і не розпочавшись. Я ще заявлялася на кілька змагань після його смерті, але, виходячи на бігову доріжку, не могла ні про що інше думати, тільки про нього, втрачала концентрацію і показувала поганий результат. І це ще більше засмучувало. Тоді мама все це припинила. Вона була категорична, сказала, щоб я більше не мучила ні себе, ні її. Я теж говорила, що заради батька маю продовжувати займатися. Але мама сказала, що батько не хотів би бачити, як я виснажую себе. Єдине, про що він завжди мріяв, аби я була щаслива.

Аліна щосили намагалася не розплакатися. Спогади про той складний період, коли за короткий час вона втратила батька, спортивну кар'єру та перше кохання, давалися їй важко навіть через 10 років.

— Ух, друзі, це Real Talk, відверта розмова, і наші гості завжди з нами відверті, за це ви нас і любите, — заторохтіла Зоряна, змахуючі сльози і намагаючись не зірвати ефір загальною істерикою. — Погляньмо, що пишуть наші слухачі. Так у нас тут вже назбиралось чимало питань. Ось, повернемося до гастрономічного фестивалю, який ти організовувала на початку літа. Питання від Юлії: Чи плануються такі заходи в інших містах? 

— Поки що ми не думали про це. Звичайно, плани у команди грандіозні: зробити його не щорічним, а кожної пори року і робити акцент на сезонних продуктах, залучати іноземних кухарів, щоб знайомити з кухнями різних країн, і розміщувати локації в різних містах. Але поки що ми відпочиваємо. Підготовка цього року зайняла багато часу та сил. Фестивалю лише три роки, і ми самі не очікували, що вийде все настільки масштабно. Тому, відповідаючи на запитання Юлії, все планується, але поки що конкретних дат не можу назвати.

— Багато запитань про те, як виникла ідея першого фестивалю.

— Усе почалося з поста у соцмережах. Це була така ностальгія за часом, ну знаєш, коли ми були маленькі, а дерева великі. Тоді не просто все здавалося смачнішим, воно і було смачнішим, з природними смаками, без домішок, підсилювачів та всяких Ешок. Хтось у коментарях кинув виклик, на кшталт, а слабо не нити, а повторити як готувалося в дитинстві. З'явився хештег #смачнояквдитинстві і понеслося. Посипалися рецепти, спогади. Напевно, не одна я тоді ностальгувала і сумувала за тим чудовим часом.

— Ммм, як же бабусиної смаженої картоплі зі шкварочками захотілося, і з солоним помідорчиком, — замріяно заплющила очі Зоряна.

— Так, ностальгія може нас надихнути на великі справи!

— О, пішли питання про особисте, як я люблю! — хитро посміхнулася Зоряна. — Розкажи про своє перше кохання, просить Костянтин.

— Це було у спортивному таборі, там мені дуже сподобався один хлопчик. Ось це, мабуть, і було перше кохання, — і останнє, подумки додала Аліна.

— Так і як ви познайомилися, що сталося чи не сталося? Хто він і де зараз? Ми прагнемо подробиць! Це Real Talk і нам потрібна вся правда.

Аліна задумалася, вона нікому не розповідала про те, що сталося у спортивному таборі. І зараз не хотілося впускати когось у цю закриту наглухо кімнату, яку вона так дбайливо оберігала від стороннього погляду. Ні мама, ні подруги не знали, що сталося того літа. Пригнічений стан, сльози та істерики Аліни тоді всі пов'язували зі смертю батька, але тільки вона знала, що це була не єдина причина. Іноді їй навіть здавалося, що вона вигадала Максима і весь той вечір, чи це їй наснилося. Тільки годинник Casio, який вона зберегла, говорив, що все було насправді. 

А може, ця історія так довго мучить мене, бо я про неї ніколи не говорила, — раптом подумалося Аліні. — Може, варто все розповісти, відпустити минуле і нарешті зажити справжнім.

— Це було щось на кшталт вечірки, ну знаєш, підлітки після тренувального дня зібралися на пляжі. Ми вже пробули у таборі кілька днів, перетиналися у їдальні, на спортивних майданчиках, але часу особливо спілкуватися не було. А тут вільний час, ми розмовляли, дуріли і хтось запропонував гру. Потрібно було за певний час кожному учаснику знайти щось чуже, солодке та синє.

— Ніколи не чула про таку гру, схоже на вбрання англійської нареченої "Something old, something new, something borrowed, something blue", — здивувалася ведуча.

— Я теж, — засміялася Аліна, — по-моєму, це хтось на ходу придумав. Але всім так сподобалася ідея. Було щось у ній авантюрне, що лоскоче нерви, якийсь виклик. А що підліткам ще потрібно? Усі розбіглися у різні боки виконувати завдання. І я, несподівано для себе, опинилась із цим хлопчиком.