— Хресний? — здивувалася Аліна, побачивши брата свого батька, виходячи зі їдальні.
— Аліно, збирай речі, я забираю тебе додому. Батьку погано, він у лікарні.
— Серце?
— Стан критичний, лікарі жодних прогнозів не дають. Мама зараз з ним у лікарні, мене за тобою відправила, — пояснив дядько Юрко.
Аліна помчала до свого номера. Вона похапцем збирала речі, сльози застилали очі, серце шалено стукало, а в голові билася єдина думка: "Тату, не залишай нас!"
А у цей час усі учасники футбольної команди розставляли намети у лісі. Для деяких вчорашній вечір не був таким романтичним, як для Максима. Хлопці перебрали з вином і влаштували дебош. За порушення спортивної дисципліни всю команду відправили у похід з наметами, позбавивши комфортних умов проживання. Розбір польотів тренери влаштували о 6-й ранку. Усіх підняли з ліжка, на збори дали півгодини. Ще сонних хлопців загнали в автобус та відвезли у невідомому напрямку.
Передбачалося, що покарання триватиме три дні, але й там хлопці відзначилися. У табір команда повернулася лише за тиждень.
Після прибуття насамперед Максим вирушив шукати Аліну. Команда із її міста вже поїхала. У корпусі, куди він проводив її тієї ночі, ніхто про Аліну нічого не знав.
Ми ще обов'язково зустрінемося, — твердив собі Максим. — Ми спортсмени і будуть ще спільні збори, десь точно перетнемося.