Розділ 2

Вони зупинилися на тихому майданчику біля невеличкого фонтану, переводячи подих. Бігти по жвавих вуличках курортного містечка – те ще випробування. Відпочиваючі повільно ходили з морозивом, дітьми та собаками. Вуличні торговці та кафе влаштовували цілі вистави, щоб привернути увагу відвідувачів. Доводилося лавірувати між відпочиваючими, яскравими лавками із сувенірами та несподіваними виступами вуличних музикантів. Звідусіль лунала музика, змішуючись з голосами, сміхом, криками чайок та шумом прибою.

— Я Максим, — сказав хлопець, уважно розглядаючи Аліну, — мені здалося, чи ти збиралася піти та здатися?

— Тобі здалося, — гордо підвівши голову, відповіла Аліна. Її зачепило, що незнайомець сумнівається у її сміливості.

Максим засміявся, але в його усмішці не було глузування, тільки азарт і готовність до пригод.

— Дуже добре, — сказав він. — Пропоную діяти разом. Ти не сказала, як тебе звати?

— Аліна, — дівчина простягла руку. Максим взяв її долоню у свою, але замість того, щоб потиснути на знак вітання і відпустити, він розвернувся і повільно пішов уперед.

Аліні нічого не залишалося робити, як піти поряд.

— Значить, Аліна, ми маємо три завдання: солодке, чуже й синє, — впевнено продовжував Максим, — думаю, почати варто з солодкого, це найпростіше.

Він озирнувся навколо, Аліна зробила те саме, і вони в один голос вимовили: "Абрикоси!"

На подвір'ї будинку на розі вулиці зростав величезний абрикос. Гілки дерева тяглися через паркан і звисали над тротуаром, який був усіяний стиглими плодами.

Аліна з Максимом підійшли до дерева, обережно ступаючи між абрикосами. Солодкий, злегка медовий аромат так і манив. Вони не змовляючись почали зривати і одразу їсти стиглі плоди.

— Ммм, які солодкі та соковиті! — сказала Аліна, відправляючи в рот черговий абрикос.

— Так, як маленьке сонце… — проговорив тихо Максим. Він завмер, спостерігаючи, як Аліна кусає абрикос, заплющує очі від задоволення і злизує з губ сік. Серце забилося швидше, дихання стало трохи уривчастим, а в грудях зароджувалося щось нове та яскраве. Йому хотілося щось сказати, але потрібні слова не спадали на думку. Просто спостерігати зараз за нею, здавалося, достатньо.

Різкий гавкіт собаки змусив здригнутися. Серце підстрибнуло, а легке хвилювання змінилося припливом адреналіну.

— Тікаємо! - крикнув Максим, схопивши Аліну за руку.

Втікаючи, він зірвав ще кілька плодів, щоб принести як здобич для гри.