Розділ 16

— Чому ти не виходиш заміж, Лін?

Вона застигла з виделкою і контейнером з салатом у руках. Раптово виникло бажання жбурнути усім оцим у Луку — незвичне для Ліни, і несподівано сильне, але вона побоювалася промахнутися і забруднити мамин улюблений килим. Сили ще не повернулися, щоб відчистити його без наслідків. Таміла Миколаївна хутко зрозуміє, що у її помешканні посміли порушити головне правило — їсти тільки у кухні.

— Тобі набридло моє товариство? — поцікавилася вона, вкладаючи в цю фразу усе наявне єхидство. Якщо Лука його не помітив, то це тільки його проблеми.

— Ні. А що?

Лука умнув майже цілу піцу і з задоволеним виглядом відкинувся на спинку дивана. На щастя, дивуватися тому, що Ліна теж перебувала на цьому ж дивані, тільки напівлежачи, не було кому.

За будь-яких умов, вона першою зайняла це місце і навіть подушку принесла зі спальні, щоб було зручніше. У цей час Лука розраховувався з кур'єром за доставлення, а схвильована Оленка бігала з передпокою до вітальні і назад. Спочатку задля того, щоб повідомити, що коробок багато і всім вистачить, а потім, що у неї слина потекла, і у Ліни теж скоро покотиться.

До слів дівчинки Ліна поставилася скептично, проте даремно. Апетит повернувся у ту ж мить, як Лука разом з донькою і піцою увійшов до вітальні. У відповідь на нахмурені брови господині квартири він знизав плечима і зауважив:

— Ми ж не можемо залишити тебе наодинці. Та й «Кістки» (8) пропускати не хочеться. Оленці серіал теж подобається.

— Оленці? «Кістки»? А її мама про це знає?

Лука замислився, але потім знизав плечима.

— Гадки не маю. Салат принести?

Якщо вже гості все одно їдять тут...

— Хліб і серветки прихопи.

Притягнувши усе це до вітальні, Лука подав контейнер з салатом і виделку Ліні, а сам всівся на диван, влаштувавши ноги сусідки у себе на колінах.

Здивована Ліна зиркнула на Оленку, але та, сидячи на стільці і втупившись у телевізор, смакувала піцу. Здавалося, її майже не цікавило те, що відбувалося навколо.

Ну, якщо всім байдуже, де знаходяться її стопи…

Ліна відкрила контейнер, вдихнула аромат моря і майже забула, що у неї досі болить голова.

Після запитання про заміжжя біль повернувся. На щастя, не надто сильний.

— Річ у тім, що в мене з'явилося непереборне бажання... — Лука підняв брови, зараза така. Який нахаба! — ... виставити тебе за двері.

— Ти не посмієш вигнати свою ученицю, — заявив Лука і погладив її стопи.

Тисячі рецепторів на жіночій шкірі негайно пожвавішали. Ліна ковтнула і підтягнула ноги до живота. Збиралася обуритися, але потім передумала. Нехай не вважає, що вона надає таке вже велике значення його витівкам.

— Йшлося про тебе. Оленка може залишитися.

Ліні довелося докласти максимум зусиль, щоб відповідати спокійно. Лука поводився дуже дивно.

— Як же я без дитини піду?

— Ми з нею непогано ладнаємо. Влаштуємо вечірку для дівчат. За спостереженнями твоєї доньки, їжі нам вистачить надовго. А ти повернешся вранці і забереш її. Завтра субота, і йти до школи Оленці не потрібно.

— Вперше заздрю ​​своїй доньці, — пробурмотів Лука і поглянув на маленьку красуню таким поглядом, що у Ліни закололо у серці.

Ні, краще вважати, що це лише шлунок, і винен у її стражданнях салат.

Ліна облизала виделку, зітхнула і озирнулася, не знаючи, куди б прилаштувати залишки.

— Більше не хочеш? — Лука простягнув руку за контейнером. Ліна похитала головою. — Тоді я доїм?

— За мною тато теж доїдає, — несподівано проголосила Оленка і відкусила від піци.

— Якби моя мама усе це побачила, ми вислухали б по повній програмі, — зітхнула Ліна. — Годувати дитину фаст-фудом, це...

— Це смачно, — перебив її Лука. — До того ж ми не так вже й часто його їмо.

— Наскільки я пам'ятаю, у вівторок піца теж була у вашому меню.

— Два рази — хіба багато? Італійці на ній живуть. Та ще на пасті, що недалеко втекла. Мені можна доїсти салат? Шкода, якщо пропаде.

— Роби, що хочеш.

Лука закашлявся, а потім здавленим голосом заявив:

— Ти дуже ризикуєш, даючи такий дозвіл.

Ліна зрозуміла, що невблаганно червоніє, і вирішила, що безпечніше повернутися до початкового запитання:

— Чому ти вирішив, що це я не хочу заміж? Можливо, мене не кличуть?

— Жартуєш?

— Чому одразу жартую? — Ліна зиркнула у бік Оленки й продовжила тихіше: — Ти ж зі мною розлучився, чому інші повинні мене жадати? Я мала на увазі у дружини.

Лука подивився на неї дуже серйозно. Дарма вона висловилась про наболіле.

— Лін, послухай...

Вона простягнула вперед долоню, забороняючи продовжувати.