Розділ 8

Ось так випадково Ліна дізналася про те, що більшу частину року, причому вже довгий час, Лука проводив за кордоном. Спочатку грав в Італійській лізі, і досить успішно, але близько року тому перейшов на тренерську роботу. Славік ухильно відповів на питання про причини зміни посади, але Еріка зрозуміла, що таке рішення було прийнято після якоїсь травми.

Ліна нервувала з цього приводу увесь вечір. А потім вже перед сном намагалася згадати, чи рівно Лука ходить, чи спритно рухає руками. Особливих змін Ліна не помітила, як і якихось шрамів. Але ті цілком могли ховатися під одягом. А вона намагалася дивитися тільки в обличчя і бажано в очі, щоб співрозмовник не дай боже не запідозрив її хоч в якомусь інтересі.

«Розгледіла б усе як слід. Будь на його місці інший, навіть і не думала б. Та й що тут настільки вже поганого? Адже бачили один одного і без нічого — і досить часто».

Насправді вони тільки на людях і одягалися. Невже таке було?

Ліна накрилася з головою ковдрою, та ще й очі заплющила, немов це могло вигнати з думок спогади — солодкі і гіркі. Але солодкі приходили охочіше.

З Лукою вона познайомилася за настільки безглуздих обставин, що згадувалося це лише з посмішкою — навіть у поганому настрої. Студентською групою вони вирушили до бару, щоб відсвяткувати чийсь день народження. І якомусь творчому чудилові спала на думку геніальна ідея пожартувати над серйозною дівчинкою Ліною. У той момент, коли вона сідала на місце, цей хтось, що потім поквапився змитися і залишився невідомим, висмикнув стілець мало не з-під сідниць Ліни.

Напевно, вона виглядала дуже комічно, коли намагалася знайти опору. А можливо, й жалюгідно, якщо гарний високий хлопець взявся їй допомагати. Попросту обхопив її рукою в районі грудей, чим і втримав від падіння. Сором заливав щоки Ліни фарбою, поки незнайомець поправляв її спідницю. Одягла б, як усі, джинси, не відчула б, до речі уперше в житті, як чоловіча рука, яка спритно справляється з м'ячем, торкається не тільки її грудей, але й сідниць.

Її «спасибі» прозвучало майже в тиші, принаймні в найближчому оточенні. Одногрупниці майже не дихали, спостерігаючи за цією сценою. Ліна теж ледь дихала. Особливо після того, коли підняла очі і натрапила на яскраву зелень. Напевно, хлопець вирішив, що вона ненормальна, коли наступним словом її стало «trifolium». Багато чого тоді промайнуло на гарному обличчі — підозріливість, здивування і щось на зразок захоплення. Але за останнє Ліна ручатися не могла.

В першу ж мить незвичайної зустрічі вона повірила, що знайшла чотирилисник, і жила з цим переконанням кілька місяців — до того моменту, як її «удача» не приїхала і навіть не зателефонувала, коли була так сильно потрібна. Але пізніше, в ніч після того, як Луці відправили документи на розлучення, уві сні Ліна побачила зів'яле конюшинове поле. Кажуть, що це — до великого жалю. Саме цього почуття зазнала Ліна, коли папери повернулися з необхідним підписом.

«Лін, десять років минуло. Тепер ви можете спілкуватися, як...»

Чужі люди? Але ж вони не чужі. І ось цей стан, коли їй прямо зараз жахливо кортить зателефонувати Луці і дізнатися, чи все з ним гаразд — у фізичному сенсі, пряме тому підтвердження. Чи все ж ні? Може, це — лише ностальгія?

«Травма, напевно, серйозна, якщо він не зміг брати участь у змаганнях. Напевно, було дуже боляче — у всіх сенсах».

Але Ліна одразу нагадала собі, що одного разу їй теж було дуже боляче. Але Лука проігнорував її заклик.

«Все пройшло, і травою поросло. Ага, конюшиною. Жартівниця ти. Спи, давай».

* * *

Прокинулася вона разом з володарями собак, які підіймалися о п'ятій ранку, щоб встигнути вигуляти улюбленця до початку робочого дня. Ліна одягла домашній велюровий костюм, згорнула волосся у вузол і разом з повитою парою кавою увійшла до домашньої майстерні. І дарма.

Проте тільки з одного боку. Кава давно охолонула, поки Ліна з ентузіазмом ліпила свою квітку. Разом з думками про Луку припленталася муза. Але ж не виганяти останнім часом непостійну супутницю? Тим більше що на Луку вічно зліталися різного калібру пташки, проте Ліна так і не звикла до цього. Добре, що тепер немає потреби його ревнувати.

«І до красуні дружині — законної чи ні, не має значення — теж?»

До неї — особливо. Тільки даремно нерви псувати.

— Дитинко, ти чого сьогодні так рано? — поцікавилася через двері мама. Ніхто не заходив до майстерні, коли там ворожила над глиною Ліна.

— Чомусь не спалося.

— Хоч поснідала?

— Не хочу, мамо. Ще трохи попрацюю.

— А я поки млинчиків насмажу і абрикосове варення відкрию.

Відповіді мама не чекала, і Ліна знову поринула в роботу і фантазії.

«І все ж цікаво, вони почали зустрічатися до нашого розлучення чи вже опісля?»