Розділ 4

Ліні навіть погляд переводити не довелося. За тим, як віддалявся Нестор, вона не стежила, а ось присутність Луки, який без дозволу займав його місце, тобто місце Еріки, відчувала кожною клітинкою свого тіла, яке раптово перетворилося на мегаорган відчуттів. Всіх відчуттів. Приголомшлива реальність гучною пульсацією віддавалася в вухах.

І все ж правильно вона вчинила, коли не стала чекати повернення чоловіка зі спортивних зборів, щоб подати заяву на розлучення. Уникла непотрібних розмов і можливих домовленостей. Ну, це вона по дурості, майже дитячій наївності думала, що її будуть вмовляти не розривати стосунки. Сподівалася, що почуття, які зв'язали їх, не вигадані буйною романтичною уявою. Однак чоловік дуже швидко підписав документи й відіслав їх назад поштою. Поштою!

«Тішся, що це сталося раніше, аніж пізніше».

Ліна відірвала погляд від яскравих, немов зелена конюшина, очей і попросила у бармена, що регулярно поглядав у бік танцмайданчика, ще одну порцію коктейлю. Хлопець точно Еріку видивлявся. Без варіантів.

— Тобі вже вистачить. Не пий більше, — Лука відсунув від неї стакан.

— Дівчинка, яку ти знав, давно виросла, Барле. Скільки хочу, стільки й п'ю.

Ліна простягнула руку, щоб з чистої впертості взяти коктейль, але натрапила на пальці Луки, який, мабуть, збирався відсунути стакан ще далі. Зіткнення тривало лише мить, але напруження досягло нестерпних вольтів. Ліна відвела руку.

Різко вийшло, ну і нехай. Невже це назавжди — ось така безглузда реакція саме на цього чоловіка? Може її спіткала якась патологія? Щось на кшталт алергії? Тоді точно краще триматися від нього якомога далі.

Куди спокійніше спілкуватися з Ігорем. Точно знаєш, що він зробить або не зробить, чого чекає від неї, і як вона сама відреагує на його слова чи дії. Ось і з Нестором розмовляти легше. Можна без зайвого хвилювання помилуватися на майже таке ж, як у Луки, відмінно скроєне тіло, полоскотати нерви натяками, потішити власне самолюбство увагою вродливого чоловіка і при цьому залишитися незалежною жінкою. А ось з Лукою...

«Поглянь же на нього. Будь веселою або байдужою. Покажи, що тебе не хвилює ваша зустріч. Ліно, тобі вже не двадцять. Ти зможеш».

Коли вона підіймала підборіддя, щоб зазирнути у конюшинову зелень, здавалося, м'язи її шиї задерев'яніли назавжди. Лука теж дивився Ліні в очі. Не на груди або ноги, як інші, а саме в очі. Ніби гіпнотизував, прив'язував до себе, щоб не втекла. Раніше це мало сенс, але зараз...

Навіщо він підійшов тепер? Відігнати Нестора? Смішне припущення. Приємне, але смішне. Десять років — надто великий термін, щоб щось залишилося незмінним. В їхніх життях сталося надто багато усього та водночас і мало, щоб просто взяти та почати спілкуватися. Хіба що, як незнайомці.

— Ти змінилася, Лін. Проте, як і раніше, дуже гарна.

Ну ось! Все, як вона думала. Але змінилася не тільки вона. Що стосується краси, то в цьому мало хто міг зрівнятися з Лукою. Колись він здавався їй ідеальним. Якою ж дурепою вона була!

«Скажи ж щось нарешті. Ще подумає, що ти розгубилася, як це траплялось раніше».

— Ти теж. Не очікувала тебе побачити.

— Не сумніваюся. Інакше сьогодні ти не з'явилася б тут. Вірно?

Здогадливий.

— Це — випадковий збіг. Еріці на халяву дісталися запрошення.

— І вона покликала тебе замість... супутника?

— Ми все ще подруги. Супутники, як ти кажеш, з’являються і зникають, а подруга — якщо вона справжня подруга — залишається.

— Радий, якщо так. Вона і раніше мені подобалася, — тихо вимовив Лука, який періодично потягував коктейль з її склянки. Раніше такого не траплялося, щоб при ній він пив спиртне.

— Так, Еріка подобається всім, — різкіше, ніж мала намір, висловилася Ліна.

— Я не в тому сенсі, що ти подумала.

— Ти не можеш знати, що саме я подумала.

— Впевнена?

Трохи примружені очі ковзнули до її губ, і Ліна замість підсвідомого бажання напіввідкрити рота, стиснула губи міцніше. Так би й тримала до кінця несподіваної бесіди, якби так страшенно не кортіло відповісти.

— Впевнена. Я не просто змінилася, як ти вже помітив, а дуже сильно змінилася. Ти навіть не уявляєш наскільки.

«Ліно, це звучить, як провокація».

Невже і Лука подумав так само? Принаймні його очі блиснули, коли він вимовив:

— Якщо ти збиралася мене заінтригувати, то тобі це вдалося.

Дідько!

— Та не збиралася я. Не хочу, щоб ти подумав...

— Що тебе хвилюють почуття колишнього чоловіка?

Як це сталося? Як вони примудрилися добалакатися до подібного? При чому тут почуття?

Ліна відібрала у Луки стакан і осушила його одним духом.

— Значить так, я рада, що ти живий-здоровий, але у мене є... приятель, тому почуття колишнього чоловіка мене дійсно не хвилюють. Якщо зовсім вже об'єктивно, то наш із тобою шлюб протримався настільки мало, що ми навіть справжніми чоловіком і дружиною не встигли стати. Так що вважай, що нічого між нами не було.