Розділ 3

Вони увійшли в якісь майже непомітні, але зроблені з дорогих матеріалів, двері. Напевно, саме таким і мав бути вхід в елітний закритий клуб — не привертати увагу, але дивувати вартістю.

Поки Ліна з цікавістю розглядала інтер'єр — коли ще потрапить у таке місце? — Еріка показала охоронцю в ідеально пошитому костюмі запрошення. Потім підхопила розгублену подругу під лікоть і скерувала:

— Удай хоча б що нудьгуєш, Ліно. Досить вже визначати якість тинькування. Ти не в музеї.

— Так якісна ж. І мармур — теж. Цікаво, полотна на стінах — оригінали? Може, підійдемо трохи ближче?

— Не підійдемо. Неземної краси жінки, які з'явилися підкорювати чоловіків, так не поводяться.

— Не збираюся нікого підкорювати, — відмахнулася Ліна, залишаючи пончо у гардеробній. — Здається, тут не холодно.

— Скоро буде жарко. А якщо ні, заховати сукню завжди встигнеш. Не хочеш підкорювати, то не впокорюй. Тільки забудь, нарешті, хоч ненадовго про те, що ти — скульптор. Відчуй себе жінкою. Он, чоловіки вже обертаються.

Еріка вперто тягнула її в... Здається, попереду знаходився бар.

— Вони на тебе обертаються. Але ти права — ми прийшли відпочивати. — Подруги зупинилися на порозі освітленого плямами приміщення і озирнулися навкруги. — Еріко, тобі не здається, що середній зріст присутніх чоловіків наближається до баскетбольного або волейбольного?

— Тут ти права. Але мені підходить. Хіба тебе раніше не притягував саме такий зріст?

Звідки тільки узявся цей важкий, наче тягар, смуток? Адже пройшло майже десять років, як вони бачилися востаннє — в десять разів більше часу, ніж були знайомі. Це абсолютно ірраціональна властивість мозку — пам'ятати те, про що давно пора забути, як непотрібне.

— Хіба? Взагалі-то його зріст цікавив мене найменше.

В голосі Ліни чулася жовч, немов давні події її все ще хвилювали, а вона цього зовсім не хотіла. Але ж не виправдовуватися? Вийде тільки на гірше.

— Пробач, — негайно повинилася Еріка і обійняла її за плечі. — Не звертай увагу на зріст. Дивись на фактуру. Ти ж любиш аналізувати фактуру? Тут явно є на що поглянути і навіть вибрати. Підійдімо до барної стійки. Замовимо щось розслаблювальне, музику послухаємо, чоловіків обговоримо, з барменом побалакаємо.

Базікати з барменом Ліна не хотіла, але «Мохіто» замовила — і заробила докірливий погляд Еріки. Подруга попросила для них два «Паломо», на що Ліна лише знизала плечима і втупилася в «плазму» на протилежному кінці приміщення. Там крутили музичні ролики.

Так ось як виглядають елітні заклади? Крім коштовної обстановки і таких самих цін,  вони нічим особливим не відрізняються від звичайного бару. Хоча, хто вона така, щоб судити про подібні речі? Навіть у звичайному шинку бувала давненько.

Зате Еріка вже вміло зачаровувала бармена, щоб вивудити цікаву їй інформацію. Коли той знехотя пішов обслуговувати нових клієнтів, подруга повернулася до Ліни і повідомила:

— Ти мала слушність. Тут якась волейбольна «шишка» відзначає п'ятдесятиріччя. Святкування проходить в банкетному залі, але усі ці височенні чоловіки бродять по усьому клубу. Хто ж їх утримає за столом? Особливо молодь, яка ще не перейшла в розряд функціонерів. Не випивка, так точно.

Саме так, чоловік Ліни мало коли випивав, і тому божевілля, яке накрило їх колись, зараз здавалося чимось нереальним. Може, спогади про нього — лише гра уяви? Адже зустрічається навіяна вагітність, чому подібне не може трапитися з заміжжям?

Але ж ні. У паспорті Ліни, немов клеймо, все ще стояв штамп, що свідчив про завершені офіційні відносини. Можна було давно його поміняти, але Ліна чомусь цього не зробила. Залишила як нагадування про те, що діяти спонтанно, під впливом почуттів — нерозумно і навіть безвідповідально.

— Нехай бродять. Мені вони не заважають.

Ліна потягнула через соломинку коктейль, і текіла м'яко зігріла горло.

— До речі, той, що намагається пропалити в тобі дірку, дуже навіть нічого. Ну, дуже! — не вгамовувалася Еріка. Вона вже встигла випити половину коктейлю, і в її очах з'явилися небезпечні осередки азарту.

— Бери собі, якщо хочеш, — ліниво зауважила Ліна. Флірт її не цікавив.

— Не треба мені. Я ж подруга, як-не-як. Піду, запрошу його співрозмовника.

— Куди? — не зрозуміла Ліна.

— Потанцювати. А ти що подумала?

— Краще не підкидати таку ідею. Залишаєш мене одну на поталу усім цим волейболістам?

Не те щоб Ліна так вже сильно турбувалася за свою честь. Обстановка виглядала цілком пристойною і спокійною. Але сидіти самій біля барної стійки — це якось... убого, чи що.

— Не думаю, що ти довго будеш сама.

Еріка зіслизнула з барного стільця і поплила кудись за спину Ліни. Та навіть обертатися не стала, щоб чого не вийшло, якщо там дійсно сидить хтось, кому вона...

— Можна?

Ліні довелося підвести голову, щоб оцінити чоловіка, що зупинився біля її стільця. Тут було на що подивитися, і не тільки в плані об’єму. «Вродливий» — перше, що спало Ліні на думку. Темне волосся, міцна шия, карі очі, приємна посмішка...