П'ятий місяць

П’ятий місяць став початком кінця моєї свободи.

Тіло розросталося, наче клітка, в якій добудовували нові й нові лозини. Простір в утробі стрімко звужувався, амніотичної рідини ставало менше, а фізична вага мого нового аватара тепер відчувалася як налите свинцем інфернальне пальто. Вислизати вночі в астрал ставало все важче — срібна нитка, що зв'язувала мене з плоттю, потовстішала і тягнула назад із силою магніту. Процес стирання пам'яті, який до цього йшов тонкими цівками, тепер перетворився на повноводну, тиху ріку.

Я відчував, як Океан Забуття щодня забирає в мене шматки мого Духу. І, зависаючи в останні рідкісні ночі під стелею спальні, я багато роздумував над тим, навіщо Всесвіт так жорстоко чинить із нами. Навіщо щоразу відбирати в нас те, що ми здобували кров'ю й потом у сотнях життів?

Відповідь, як завжди, крилася в холодній доцільності. Стирання пам'яті — це не кара. Це захисний механізм.

Уявіть, що ви приходите в кінотеатр дивитися новий фільм, але в деталях знаєте кожну сцену, кожен сюжетний поворот і фінал. Вам буде цікаво? Ні. Ви будете нудьгувати або критикувати режисера. Земля — це грандіозний імерсивний театр. Щоб отримати новий, чистий і якісний досвід проживання, душа має бути голодною. Вона не повинна нести тягар минулих помилок, образ і знань, які просто розчавили б нову особистість. Якби людина пам'ятала, як її зраджували чи вбивали у 400 попередніх життях, вона б збожеволіла від параної в перші ж роки.

Але Матриця Всесвіту не ідеальна. Іноді система дає збій, і зачистка пам’яті відбувається не до кінця.

Саме через ці «діри» в коді людям потім сняться дивні, занадто реалістичні сни. Інколи людина бачить уві сні уривки своїх минулих втілень: чужі середньовічні вулиці, обличчя людей, яких вона нібито ніколи не знала, або відчуває смак пороху й диму, хоча ні разу не тримала в руках зброї.

А іноді трапляється інше — так звані віщі сни. Справа в тому, що перед втіленням, там, у Вищій Раді, Душа сама обирає ключові розвилки своєї майбутньої долі. Ми бачимо цей сценарій. І коли система зачистки дає осічку, ці образи прориваються крізь нейрони головного мозку під час нічного відпочинку. Людина прокидається в холодному поту, бо чітко знає, що відбудеться за рік, чи кого вона зустріне завтра на перехресті.

Є й особлива категорія. Душі з неймовірно високим рівнем усвідомленості. Вони настільки старі, а їхнє внутрішнє налаштування та воля такі потужні, що вони здатні пробити цей блок. Вони згадують себе не просто несвідомо, крізь марево снів. Вони здатні бачити шлейф своїх минулих життів у звичайному, повсякденному житті. Вони дивляться на світ очима Вічності, інтуїтивно знаючи закони всесвіту, мови, яких не вчили, або бачачи кармічні зв'язки між людьми з першого погляду.

Там, назовні, зачистка теж не відбувається в один клік. Це тривалий, поступовий процес. Навіть після народження, після того самого першого крику, пам'ять згасає не одразу — вона зазвичай тримається до 3-4 років.

Згадайте, як часто маленькі діти, які щойно навчилися ходити й зв'язно говорити, раптом видають моторошні для батьків речі. Вони підходять до матері й кажуть: «А пам'ятаєш, коли я був дорослим чоловіком і будував мости…» або «Моя інша мама жила біля великої води, там було багато сонця». Батьки зазвичай списують це на дитячі фантазії, бліднуть від страху або весело сміються.

І це правильна реакція. Система збудована так, щоб до чотирьох років дитячий мозок остаточно витіснив ці «шуми». Це зроблено для того, щоб нова людинка не лякала навколишні «сплячі» душі, які свято вірять, що живуть уперше й востаннє. І головне — щоб дитина могла почати свій шлях без вантажу старого досвіду. Чистий старт. Нова гра.

Я подивився на свої крихітні пальці, які вже майже сформувалися в цій теплий темряві. Шостий місяць на порозі. Хвилі забуття підступають усе ближче до мого ядра.

«Я — Едді, — заплющивши очі, вкотре повторив я свій ментальний пароль. — За моєю спиною 450 життів. І я не збираюся ставати просто слухняною дитиною до чотирьох років. Я змушу цей мозок запам'ятати хоча б головне».