Основна частина

Коли цвіли каштани 

Якщо трохи підбігти, то до школи шестикласниці Людці всього двадцять хвилин.

Вона махає портфелем і підскакуючи на одній нозі біжить мимо  Червоного університету. В скверику біля величного  Шевченка теж червоно – від тюльпанів. А над цим червоним – великі букети каштанів. Їхні білі свічки роблять місто весільно-святковим.

Дівчинка спускається вниз і стає на переході біля Оперного. Вранішнє сонце підсвічує його, робить ще більш загадковим.

Ще трохи і видно дзвіницю та хрести древньої Софії. Людці так хочеться, щоб хоч раз забаламкали  її дзвони. Хоч би раз почути їх голос. 

На ходу поправляючи неслухняні коси з великими бантами, школярка повертає праворуч і біжить в бік Хрещатика.

Ось і школа.

– Хлопці, сьогодні буде лінійка. Швидко готуйтеся, – попередила  відмінниця і головна активістка класу – Валя Ткаченко.

Валя в класі на високій посаді – голова ради піонерського загону ім. Павлика Морозова.

Хлопці полізли в кишені, портфелі доставати червоні піонерські галстуки. Так було заведено, що постійно з цими галстуками ходили тільки дівчата, й декілька хлопців, хто боявся гніву старшої піонервожатої чи вчителів.

– На лінійку шикуйсь!

Всі збилися в довгу колону по двоє і застигли, ждучи нових команд.

– Загін імені Павлика Морозова, на урочисту лінійку, присвячену дню Першого травня, кро-к-ком… руш!

Тридцять пар дитячих ніг, дружно почали крокувати коридором школи до місця, де завше проходила лінійка.

Під дріб піонерського барабану і голосне звучання піонерської труби-горну, школярі пройшли вичовганою дерев’яною підлогою і заспівали пісню про великого піонерського героя – Павлика Морозова, який доніс на свого батька за те, що той сховав від радянської влади власноруч вирощений хліб.

– Загін, стій! Наш девіз!

– Баротся, іскать, найті, пабеждать! – хором прокричали учні у відповідь на команду Валі.

– Загін, рівняйсь,… струнко!... Рівняння на-а… прапор!

Валя військовим кроком, не в лад махаючи руками, пройшла в сторону прапора, де стояли вчителі, завуч, директор школи і голова ради піонерської дружини школи.

– Товаришко голова ради дружини імені Зої Космодем’янської, піонерський загін ім. Павлика Морозова на урочисту лінійку прибув!

– Загін, вільно! – командує після докладу Валя, і всі послабляють ноги.

Ждуть, як таким же чином вийдуть інші загони-класи. Зі своїми піснями, своїм девізом, і своїм піонерським героєм, в честь якого названо загін.

 З четвертого по восьмий клас набереться приблизно 150 чоловік, та ще й вчителів зо два десятки. Тому у великому шкільному коридорі стає тісно і людно.

Загони стали один проти одного й утворили замкнений з трьох сторін прямокутник. З четвертої – вчителі та піонерське начальство.

– Прапор піонерської дружини імені Зої Космодемсянської внести!

Один з хлопців-відмінників бере прапор на плече. По обидва боки його стають дівчата в піонерських галстуках і з піонерськими значками на грудях. Позаду них – барабанщик та горніст.

Знову військовим кроком ця група обходить всі загони під дріб барабану і трубадіння. Всі стають струнко й рівняються на прапор. Врешті решт, обхід закінчено, і прапор знову ставлять в кутку за спинами вчителів.

На середину виходить завуч школи: 

– Сьогодні у нас знаменна подія. Ми зібралися тут з вами напередодні великого радянського свята – Першого травня, дня солідарності всіх трудящих світу. Заради того, щоб ми могли щасливо і мирно жити в найкращій у світі країні, наші діди й батьки проливали кров у жорстокій боротьбі. Ми повинні завжди пам’ятати про це. А червоний колір наших галстуків та прапора будуть щомиті нагадувати нам про цю пролиту кров.

Потім виступили директор і старша піонервожата. Співали хвалу Першотравню і країні найщасливішого життя на планеті та найщасливішим дітям – піонерам.

Коли хвалебні й піднесені промови закінчилися, знову наперед вийшла завуч.

Дождалася повної тиші і жорстоким, залізним тоном почала другу частину лінійки:

– На жаль, великий Першотравень… був вчора затьмарений та сплюндрований надзвичайною подією, яка сталася в нашій школі. Як всі ви знаєте… вчора було релігійне свято – Паска. За рішенням райкому партії і комсомолу, щоб показати наше негативне ставлення до релігійних забобонів, ми всі вийшли на недільник… Прибирали в парку… Не битися крашанками, як роблять темні люди, а працювати в ім’я світлого майбутнього – в ім’я комунізму.

Всі вийшли як один, і тільки одна вівця заблукала. Тільки одна зганьбила нашу школу. Тільки вона залишилася вдома – святкувати релігійне свято разом з несвідомими своїми батьками, що, як ми знаємо, ходять до церкви… 

Завуч зробила паузу. Широка кремезна фігура її стала наче кам’яною. Всі  завмерли в очікуванні:

– Думенко Людмила! Вийти зі строю! На середину, марш!