Детектор фальші. Розділ 3.3

  Детектор фальші. Розділ 3.3

  Вагон потяга «Смоленськ — Велика Волга» був наповнений густою, штучною тишею. Саїд закінчував маніпуляції з біопластирями, коли двері купе з тихим пневматичним шипінням відчинилися.

  На порозі стояв чоловік у темно-синій формі залізниці Блоку. Його обличчя було блідим, а погляд — скляним, характерним для тих, хто надто довго перебуває під впливом системного «затишшя». На лівій стороні грудей тьмяно виблискувала голографічна плашка: «Гліб. Старший провідник сектора».

— Ваші тимчасові профілі, — голос провідника був таким же плоским, як і його міміка. — Система проводить верифікацію перед входом у зону Великої Волги.

  Він простягнув сканер міток до зап'ястя Марка. Саме в цей момент Марко, не розплющуючи очей, відчув, як пальці залізничника занадто міцно стиснули пристрій. Метал об метал — цей ледь чутний звук зрадив його з головою.

  Марко повільно підняв повіки. Він бачив перед собою не просто провідника, а живу партитуру страху.

— Ви втратили власне ім'я, Глібе? — голос Марка розрізав стерильність вагона, як лезо.

  Гліб здригнувся. Марко миттєво зафіксував ті самі ознаки, які колись бачив у офіцера Курта на пункті «Вакуум»: мікронапруга м'язів шиї, розширені зіниці та характерна асиметрія плечей — поза людини, яка звикла носити зброю під цивільним одягом.

— Ви брешете самому собі, — спокійно продовжив Марко. — Це не страх перед законом. Це провина. Ви вже здали нас, чи не так?

  Марко згадав той перший контакт із Куртом, коли він вперше відчув фальшиву ноту. Тоді це була жадібність офіцера, а зараз у Глібі звучала фальш людини, яку змусили стати катом проти власної волі.

— Курт не просто чує звук, — Гліб почав відступати до тамбура, його обличчя перетворилося на маску жаху. — Він відчуває намір. Він просто вимкне повітря. Синхронізація не терпить шуму.

  Залізничник зник за автоматичними дверима, а Саїд різко підняв голову від планшета. Екран спалахнув багряним.

— Системна помилка! Вентиляція сектора заблокована зовнішнім протоколом «Стерильність-1». Повітря відсікають!

  Лорейн втягнула носом повітря, але воно вже здавалося порожнім, позбавленим кисню. Легені почало палити. Марко одним різким рухом розкрив футляр. У стерильному, мертвому просторі вагона дерево бандури раптом пахнуло лісом, живицею і старим лаком. Цей запах сам по собі був аномалією, бунтом проти системи.

— Саїде, не латай софт, — кинув Марко, перебираючи струни, налаштовуючи їх на нову, смертельну тональність. — Датчики «Стерильності» реагують на парціальний тиск кисню через акустичну провідність середовища. Вони «слухають» густину газу.

  Він знайшов резонансну частоту корпусу вагона. Нижня струна відгукнулася глибоким, майже інфразвуковим гулом, від якого завібрували шибки.

— Якщо я створю стоячу хвилю певної амплітуди, ми обманемо мембрани аналізаторів. Вони будуть «бачити» щільність повітря в нормі, навіть коли кисень почне вигорати. Це дасть нам ще сім хвилин життя.

  Саїд витріщився на інструмент, наче вперше його побачив:

— Ти хочеш зламати закони фізики звуком?

— Я хочу змусити систему Гіра слухати мою музику замість своїх розрахунків, — відповів Марко.

  Перший справжній удар по струнах розірвав вакуумну тишу потяга. Звук був настільки потужним, що Лорейн на мить здалося: вони не в потязі, а всередині величезного серця, що почало битися всупереч волі диктатора.