Ці вірші мій тато написав на початку війни — у ті дні, коли світ ніби розколовся навпіл, а серце боліло за кожен ранок і кожну ніч. У його словах — тривога й біль, віра і надія, любов до рідної землі та до свого народу.
Сьогодні його вже немає поруч із нами. Але я вірю: душа живе доти, доки живе пам’ять. І поки звучать його рядки — він теж тут, між нами.
Нехай з небес бачить, що його вірші читають. Що його слова не зникли. Що вони торкаються сердець.
Це — не просто поезія. Це частинка його душі.
Цю збірку я випускаю на згадку про дорогого батька, який вірив у Перемогу.
Вибач татку, що не встигла цього зробити за твого життя.
«Ми не герої, і не шукаємо слави, вона сама нас знайде. І в битвій кровавий із ворогами до перемоги нас приведе.»
Олександр Дзюбенко
Відредаговано: 20.02.2026