Розділ 27

*Десять.*

Тад кинувся до грізної постаті вовкулака. У його сяючих очах спалахнуло здивування швидкістю Тада, але той розвернувся й рубонув своїм велетенським мечем двічі. На волохатому торсі вовкулака розійшлися дві гігантські рани, наповнені кислотою.

*-387 здоров'я, -371 здоров'я*

Рев болю наповнив повітря, але Тад уже розвернув клинок для нової серії ударів. Вовкулак потуж но напружив задні лапи й відскочив назад, ледь за межі досяжності нерівного рубаного удару меча. Ні, удар не минув. Кінчик меча ледь-ледь зачепив шию, звідки потекла свіжа цівка крові, але шкоди було замало для сповіщення.

Тад ще й не встиг зреагувати, як вовкулак присів, напруживши потужні задні лапи, і вирвався вперед просто під меч Тада. Дві пазурі вовкулака пронизали шкіряний обладунок і глибоко встромилися в живіт Тада, *-283 здоров'я,* вовкулак потужно скрутився й копнув, Тад закрутився, мов поламаний вітряк, і кров бризнула з його грудей від цього маневру.

Тад вдарився об дерево, тривога витіснила спантеличення, коли він побачив більші цифри шкоди. Він не витримає ще кількох таких атак. Перед очима вже запливли чорні крапки. Навіть попри зелений вітряний капюшон і Блискучий Спалах, вовкулак не поступався швидкістю. Ба більше, ця атака була ще швидшою. Холод прострілив руки Тада, але він повернувся туди, куди його щуп сприйняття гнав вовкулака. Той розмився, але Тад і м’язом не встиг поворухнутися — попри потроєну спритність, — як інша пазуриста лапа вгризлася глибоко в живіт Тада.

Вовкулячі пазурі стиснулися й потягли, намагаючись витягти щось із нутрощів. *-255 здоров'я.* Глибокий біль пронизав його, посилений страхом, що прокотився по Таду. Воно намагалося його випотрошити! Інстинктивно потужні м’язи преса Тада стиснулися навколо брудного пазуря вовкулака. Він почув різноманітні сигнали й попередження від текстової накладки, що попливла перед очима. Але часу читати будь-що з цього не було.

*Дев'ять.*

Занадто приємний жіночий голос відлунював у його голові. Минула лише секунда? Тад відчув, як вовкулак знову намагається витягти кулаки з живота Тада, але м’язи Тада виявилися надто міцними. Якою б огидною це не було, це шанс! Тад заніс двручний меч над головою, але рух спричинив те, що кров хлюпнула з рота, агонія розтеклася по нутрощах. Він прорвався крізь біль. Вовкулак з широко розплющеними очима безпорадно дивився на клинок — з рукою, що застрягла, він став легкою мішенню.

Вперше Тад побачив щось на кшталт страху на огидній пиці істоти перед ним. Добре. Тад опустив велетенський двуручний голковий меч на голову вовкулака. Принаймні збирався. Той сіпнувся вбік, але клинок врізався глибоко, ламаючи плечові кістки й сухожилля. Вовкулак завив від болю. Червоні цифри шкоди пливли над смужкою здоров’я гігантського вовкулака, яка все ще була заповнена на дві третини.

*-451 здоров'я.*

Тад відчув, як пазур у його животі розтиснувся, кулак більше не стискався, Тад не зміг утримати вовкулака, і той вислизнув рукою з живота Тада, з рани бризнув ще один фонтан крові, але Тад нарешті зміг вдихнути на повні груди — відчуття переповненості в животі зникло.

*Вісім.*

Тад повернувся боком і заніс великий меч до вуха, готовий рубонути, мов бейсбольною битою. Вовкулак, однак, зник у лісовій гущавині, його гострі й неймовірно швидкі рухи щезли. Замість того він неквапливо відступав. Тад погнався за вовкулаком, кастуючи Зцілення, щоб наповнити здоров’я до повного. У нього не було часу дозволяти йому грати в його гру.

Хоч Тад і не бачив його, щуп сприйняття гнався за ним уперед. Воно було неподалік. Тад вичавив максимум зі своєї спритності, відчуття загострилися за межі попередніх лімітів. Тад активував Прихованість — вовкулак був просто за наступним деревом. Тад помітив вовкулака, що висів боком, на половині висоти дерева; потужні пазурі стискали стовбур, мов гілки в міцних кігтях яструба. М’язи напружилися, коли воно готувалося стрибнути туди, де Тад стояв мить тому.

Але з увімкненою Прихованістю воно його й не помітило.

Тад рубонув мечем, сподіваючись дістати, перш ніж вовкулак стрибне з насиду. Лезо розсікло повітря, тисяча голок на великому мечі завила від швидкості, але перш ніж клинок торкнувся волохатої плоті, вовкулак кинувся прямо на зброю Тада. Руки Тада затремтіли від чистої ударної сили, на боці вовкулака вибухнула величезна рана — його власний стрибок посилив силу удару Тада.

*-603 здоров'я*

*Сім.*

Чорний туман прихованності розвіявся з шкіри Тада — рух замаху виявився надто швидким, щоб утримати її. Очі вовкулака знайшли його в темряві лісу, ікла оскалилися в гримасі болю й люті. Але замість атаки вовкулак знову спробував відступити, рухи знову стали повільними, смужка здоров’я над головою — на 50 %.

Тад ахнув від раптового осяяння. Був ще один привід, чому вовкулаки атакували саме так, по черзі. Вони могли рухатися так швидко лише короткими ривками, після чого потребували перерви. Це, мабуть, був їхній спосіб обійти дебаф слабкості. Їхні найшвидші атаки мали перезарядку! Навіть щойно вовкулак відступив, щоб підготуватися до наступної атаки. Вовкулак насправді не був швидшим за Тада в цьому стані. Швидшим він ставав лише під час атаки, використовуючи свої потужні квадрицепси, щоб вистрілити з дерева чи землі, мов стріла з лука.

Вовкулаки здавалися майже непереможними, коли їх було двоє, — настільки швидкими, що Тад їх навіть не бачив. Їхні координовані відволікання прикривали слабкості. Але не тепер. Навіть після поглинання загиблого близнюка й суттєвого підсилення в нього залишилася ця величезна, кричуща прогалина. Якої в Тада не було ще сім секунд.

*Шість.*

Гаразд, шість секунд. Тад полетів слідом за вовкулаком, раптом осмілілий своєю знахідкою. Він прорвався крізь дерева, але встиг туди лише для того, щоб побачити м’язистого вовкулака, що вирвався в нічне небо геть від нинішнього поля бою. Воно відступало, тікало, вичікувало. Невже воно знало про ліміт часу Тада?