Розділ 23

Тад зіскочив з автомагістралі й кинувся бігти щосили. Підземелля, про яке йому розповів Перебіжчик, знаходилося біля маленького містечка на ім’я Гайд-Рок. У нього була макрабна надія хоч краєчком ока побачити руйнування від вибуху підземелля в Канзас-Сіті, але він рухався в протилежний бік. Він пошукав локацію в інтернеті, сподіваючись дізнатися бодай щось про тип підземелля. Виявляється, сама Гайд-Рок колись була оселею духів тварин із чудесними силами — принаймні для тубільних індіанців, що жили там давним-давно. Йому це дуже не сподобалося.

Серце Тада стиснулося, коли він дістався до входу в підземелля. Таймер над підземеллям застиг — лишилося лише вісімнадцять годин до його знищення. Сфера чорної енергії вражала видом, удвічі більша за саме підземелля. Навіть завмерла в часі, вона пульсувала силою, кольори вирували й переливалися, наче сфера відродження в дії, тільки замість надії несла певність смерті. М’яку землю під нею спотворили сліди нервового тупцювання, а біля входу в підземелля валявся навіть обгортковий папірець від цукерки. Здається, загін винищувачів хвилювався — чи то через бажання сховатися всередині від пульсуючої чорної сфери смерті, чи через саму міць підземелля, Тад не знав.

Та він їх не звинувачував.

Синє сяйво підземелля жадібно мерехтіло, сині щупальця хльостали й лизали його обличчя та руки. За цим усім відчувався натяк на щось більше, на щось, що було, але більше не існувало. Сапфіри, що прикрашали зовнішню поверхню підземелля, усі були оточені тьмяними прозорими плямами — зображеннями великих псів чи вовків, що гасали й гралися. Ті пси ніби бігли в ритмі пульсації підземного сяйва. Але найвиразніша відмінність від усіх підземель, які Тад бачив досі, полягала в вирізьблених зображеннях маленьких гуманоїдних фігур із сонцями, що парили над їхніми головами.

Активних підземель творця не існувало. Жодного — принаймні зафіксованого, — і не було з часів, коли Чарльз Тідвелл закрив перші три, перш ніж зникнути в Титані. Ходили чутки, що уряди приховують відомості про нові, аби уникнути паніки. Але Гавриїл, Перебіжчик, стверджував, що заходив у підземелля творця й програв босу. І що це саме те підземелля перед Тадом змусило Перебіжчика визнати поразку. Якби це було правдою, воно могло містити знання, які спонукали Перебіжчика зрадити свою країну й переслідувати власні цілі.

Небезпечний чоловік.

Сапфірові щупальця торкалися й пестили шкіру Тада без відчуттів. Це підземелля поводилося інакше, ніж підземелля солдатського рангу, до яких він звик, — ті щупальця рухалися випадково, віддаляючись від нього частіше, ніж наближаючись. Але було й щось інше нове. Чим ближче Тад підходив до підземелля, тим яскравіше воно сяяло. Тад підійшов ближче, відступив — і справді, підземелля відчувало його. Воно усвідомлювало його. З якоїсь причини це лякало його більше за все інше. Підземелля мало більше сили, більше знань, але найголовніше — більше свідомості.

Волоски на руках Тада встали дибки. Сира енергія, що виливалася з цього підземелля, була електричною бурею, яка загрожувала вдарити його струмом будь-якої миті. Серце калатало шалено, як скаковий кінь, що відчайдушно намагається наздогнати лідера, але Тад боровся, аби заспокоїти його. Це була програна битва.

Але в нього не було вибору. Це був шлях до сили. Це був його найкращий шанс швидко набрати рівень, аби вижити в наступній сутичці випробування на підвищення рангу.

Чому вони дали б йому випробування, що позбавляє його всіх предметів і сил, які він розвинув і на які покладався? Воно було абсолютно несправедливим. Але найгірше — підтекст становлення винищувачем рангу воїна. Чотири пустотники, включно з мінатавром, загинули в його першому мінтавровому випробуванні, і якби він виграв наступне, це означало б вісім загиблих пустотників, просто щоб один досяг рангу воїна.

Скільки ще пустотників уб'є Тад, переслідуючи тінь Зеро?

«Більше» — єдина чесна відповідь, яку він міг дати.

Тад рушив до входу. Кожна клітина його тіла кричала, щоб він зупинився, паніка стискала горло. Сила, що випромінювалася з цього підземелля, була неймовірною. Невже це справді лише підземелля рангу воїна? Усі вони такі?

Тад заспокоїв своє скажене серце, але ноги не йшли далі.

Він був боягузом.

Ні, це не було правдою. Не після всього, через що він пройшов. Його розум, навіть у стані паніки, перебирав докази й знайшов відповідь.

Йому потрібна була більша мужність.

Тад викликав характеристики й вклав очки в мужність, збираючись витратити решту запасного Бафера.

*Мужність досягла 35! Ви вивчили наступні навички:

Ви вивчили пасивну навичку «Мужність Воїна»!

Мужність Воїна: Ваша мужність достатня для ще складніших підземель.*

Тад не зупинився, підняв свою мужність до 40. Він хотів вирватися від цієї сили, що душила його, подолати її.

*Мужність досягла 40! Ви вивчили наступні навички:---

Ви вивчили пасивну навичку: «Зір розвідника».

Зір розвідника: Ви бачите ауру ворогів.*

Він ще раз переглянув свої статы.

*Тад Гаррінгтон
---

Ранг: Воїн

---
Клас: Боєць/Мінатавр Порожнечі
---

Рівень: 50

---
Здоров’я: 1000/1000
---

Мана: 300/300

Сил: 150

Спр: 120

Кон: 90

Маг: 100

Муж: 80

Хар: 20*

Серце заспокоїлося, мужність підтримала його, мов опорна балка. Зі Зором розвідника він тепер бачив ауру друга чи ворога. Цікавіше, однак, те, що пасивні навички давалися за кількістю вкладених очок стата, а не за загальним значенням стата після множення. Програма підвищення рівня все ще відстежувала базові статы й розблоковувала навички, щойно вони перетинали певні пороги. Здавалось це якось несправедливим. До того ж, йому все ще бракувало 2x стат-аспекту. Якби він завершив Випробування воїна повністю, замість того, щоб його перервали, то був би вдвічі сильнішим, ніж зараз. Він заходив у підземелля рангу воїна недоопрацьованим. Ба більше, якби справді досяг рівня 100 до завершення Випробування воїна, то отримав би посилення лише перед переходом до рангу чемпіона.