Розділ 2

Відвівши погляд якомога далі, намагаючись уникнути цих глибоких очей, я обережно притулилася до стіни, немов намагаючись злитися з нею в одне ціле. Примусивши себе надати обличчю вираз спокою, я нарешті дозволила собі заговорити.

— "Мені шкода, що так вийшло. Я не сподівалася, що ця шафа справді мене кудись перемістить. Почувши звуки зовні, мені здалося, що це можуть бути вартові, а ти й сам знаєш, зустріч з ними це найгірше, що може трапитися в мою користь."  
Я ковтнула гіркий клубок у горлі, який, здавалося, душив мене все сильніше, намагаючись зібрати з силами щоб продовжити.

Але в тиші з іншого боку кімнати почувся чоловічий голос, легкий і невимушений. Здавалося, він зовсім не потребував моїх вибачень.

— "Все не так погано, я звісно, не очікував, що ти зразу на мене накинешся. Все ж таки, сподівався, що це станеться трішки пізніше, але, на жаль, удача, як завжди, не на моїй стороні."  
Його світло-руде волосся мигнуло в моєму полі зору, і я ще сильніше притулилась до стіни, наче вона могла б мене поглинути. Якби мені не було шкода, злість на цього хлопця нікуди не ділася. Пройшовши пальцем по ручці кинджала, в кінці кінців я таки відкинула свої каяття прийнявши усю тю злість, яка супроводжувала мене увесь цей час.

— "Гаразд, якщо не все так погано, то
я звільню себе від цих непотрібних виправдань і перейду зразу до теми. звузивши погляд і зробивши глибокий подих, я різко випалила: - Ти взагалі у своєму розумі, Реміан? Спочатку ти назначаєш зустріч у цьому чортовому магазині, посилаючи до мене свою кішку. Змушуєш мене блукати по всіх закутках, намагаючись розібратися з твоїми дурними мітками, і в результаті я потрапляю до цієї шафи, яка переносить мене невідомо куди!" 
У цей момент я була готова встромити кинджал у Реміана, аби тільки зупинити той гнів, який палав у мені з моменту втечі з замку. Я не відводила від нього погляду, але його обличчя, схоже, тільки звеселилося від моїх слів.

Запала тиша, яка стискала мої нерви ще сильніше. Нарешті, сміх вирвався з його грудей, заповнивши кімнату.

— "Закінчила?"

— "Так" - хоч я намагалася сказати м'якше,  голос видався просякнутий роздратуванням.

— "Отже, якщо ти сказала всі звинувачення в мою сторону, я з великою честю підкорегую їх." - закотивши очі ще більше, показуючи своє невдоволення, я приготувалася слухати.

— "Нагадаю, люба Каелі, що зустріч ініціювала саме ти. Попри те, що не пройшло й тижня з моменту, коли ми останнє бачились, я великодушно погодився вислухати тебе і твою нову пропозицію. Прийшовши трохи пізніше, ніж планував, я очікував скарг у свою адресу, але не знайшов нікого. Списавши це на те, що ти загубилася в темряві або впала напівдороги, я прийняв рішення зачекати на тебе. Просидівши купу часу під порогом і всередині магазину. Єдине живе створіння, яке переступило поріг магазинчика за весь той час, це була моя мила кішка Лура. Інколи мені здається, що вона може знайти мене будьте де, але це не стосується справи." 
 Я продовжувала спостерігати за
Реміаном, який обірвав свій монолог на половині. Довгий час сидівши на підлозі, він нарешті вирішив знайти місце по зручніше. Неквапливо ставши на ноги, він пройшов від сили кроки 4 після чого шумно впав на диван. Повозившись, він все ж таки всівся і повернув голову в мою сторону, продовжуючи закидувати мене словами.

— "Так ось на чому я зупинився? Точно на тому, що ти підло обманула мене, не прийшовши." 

Гучно цокнувши язиком, мені лише сильніше захотілось в нього чимось кинути, натомість вклавши в голос усю свою роздратованість, я кинула йому в лице лише декілька слів.

— "Може, досить драматизувати? Якби я хотіла тебе підло обманути, то ти б сидів явно не на ліжку." 
З іншого боку кімнати пролунав дзвінкий сміх, який жваво пролетів усією кімнатою. На диво, замість того, щоб обуритися ще більше, жар в моїй крові почав тухнути, залишаючи лише попіл — попіл, який все ще міг спалахнути. Як тільки но Реміан вдосталь насміявся, в хід пішли нові слова.

— "Ну-ну, Келі, давай погрози відкладемо на потім, я ж досі не закінчив свою розповідь. І так, просидівши в очікуванні тебе близько 2 годин, я вирішив все ж таки кинути цю марну справу. Згадавши, що Лура також в магазині, я зайнявся її пошуками, які не порадували мене успіхом. Сидіти там чекаючи, поки вона вийде, я теж не міг, як-не-як, не вистачало мені, щоб ще хтось помітив. Тому єдине, що залишилося, це покласти декілька міток переміщення." 
Піднявши брови, я майже відкрила рота, щоб покласти йому запитання, але голос Рема розрізав повітря швидше, ніж мій.

— "І ні, я не зачаровував свою кішку. Ці символи — спеціальні магічні знаки, що можуть активувати тільки тварини."

Його слова породили ще більше питань. Чи міг Реміан бути настільки добре обізнаним у магії? За три роки знайомства я вже бачила досить такого, що лякало до тремтіння в кістках, але... чому він, який народився тут, у Маранті, знає більше, ніж я?

— "Вперше чую про існування таких символів, звідки ти про них знаєш?"

Реміан ледь помітно усміхнувся, відвівши погляд.

— "Деякі речі я дізнався ще в юності. Було кілька зустрічей, які залишили слід, нічого такого. "

Його голос став більш приглушеним, і я зрозуміла, що на цьому він не збирається заглиблюватися в деталі.

Не в змозі більше підтримувати стіну, я вирішила все-таки присісти. Підійшовши майже повністю до стільця, який знаходився неподалік ліжка, зі сторони почало долинати відчутне совганя. Подивившись питальним поглядом на Рема, який ніяк не міг спокійно сісти. Здавалось, ось ось він щось скаже, але в кімнаті так і не пролунав його голос. Не бажаючи більше дивитися на те, як він не взмозі знайти собі місце, я все ж таки знову почала говорити.

— "Щось не так?"

— "Ні, ні, все прекрасно. Просто... якщо ти вирішила мене вбити через цю ситуацію з магазином, то благаю, після моєї смерті піклуйся про Луру. Ти хоч маньячка, але вона здається до тебе прихильна." 
Пирхнувши, я подарувала Реміану погрозливий погляд. Підсуваючи стілець ближче до ліжка, і нарешті сідаючи, я поглянула Рему прямо в очі й ледь помітно посміхнулась, відповідаючи на його слова.