Зникнення вампіра Арчі

Був чудовий літній день. Яскраве сонце обігрівало землю. Усе довкола буяло різними кольорами.Життя переповнювало цю мальовничу місцину біля лісу.
Арчі,як завжди, читав книгу у своїй кімнаті. Він багато читав, бо йому це дуже подобалося.Читаючи, він ніби потрапляв в інший світ та уявляв себе на місці головного героя, який багато подорожує і багато знає. Арчі був допитливим хлопчиком, йому все було цікаво. Найчастіше на його запитання відповідав дідусь Тодео, тому що батьки цілими днями були зайняті в садах — їхня сім’я вирощувала на продаж яблука, груші, сливи, абрикоси. У них коло будинку також був величезний сад, де Лінда - мама Арчі,саджала різні квіти.Їхній дім завжди був наповнений приємними ароматами. 
Хлопчик часто гуляв у саду вечорами. Особливо він любив стару яблуню, яку дідусь посадив першою.Росла в саду й груша, яку Тодео посадив у день народження свого старшого сина Алекса, батька Арчі,і яблуня, яку посадили, коли народився Арчі.Тільки ще одна яблуня була майже суха, але дідусь не хотів її зрізати, кажучи, що вона дорога йому як пам’ять. Арчі це дуже дивувало.
У цей день в Арчі почалися канікули в школі.Він, звісно, радів, але водночас йому було сумно, що він три місяці не буде бачити своїх друзів, бо живе далеко від міста і не часто туди їздить. 
Хлопчик сидів біля дзеркала й розглядав своє обличчя, коли увійшла його мама.
— Що ти робиш, любий? — спитала Лінда, обіймаючи сина за плечі.
— Та нічого, просто нудьгую. Ось дочитав книгу, іншої не маю, а попереду канікули й купа вільного часу.
— Ну, тоді давай завтра з’їздимо в місто,і ти обереш собі кілька нових книжок на літо.
— Було б чудово!Пані Еліс написала, що в її магазин якраз завезли новинки, — зрадів Арчі.
— Це добре.Я знаю, як ти любиш книги. А зараз ходімо обідати.
— Здається, зі мною щось не так, — сказав уже іншим тоном Арчі, продовжуючи оглядати своє обличчя з різних боків.
— Чому, синку? — стривожено спитала мама.
— Я якийсь блідий.Мої однокласники вже встигли засмагнути,хоча літо тільки почалося, а я й досі блідий.
— 3 тобою все добре, у тебе такий колір шкіри. Так буває, не переймайся. Я люблю тебе, Арчі, а зараз ходімо вже на кухню, бо всі нас зачекалися.
— І я тебе люблю, мамо! Добре, вже йду.
Вони вдвох, обійнявшись, спустилися до кухні. Там уже були дідусь та батько Арчі. Вони, як завжди, пообідали разом і розійшлися кожен у своїх справах.
Арчі не заспокоїли мамині слова. Він відчував, що з ним щось не те і він не такий, як його однокласники. Кожного дня він помічав у собі зміни, але не розумів, що саме з ним відбувається, тому вирішив розпитати дідуся або батька.
Наступного дня Арчі з мамою поїхали в місто. Арчі залишився в книгарні, а мама пішла у справах. Хлопчик дуже любив блукати крамницею, шукаючи, яку б книгу купити. B книгарні приємно пахло новими книгами і свіжими квітами, які Арчі завжди приносив пані Еліс, коли приходив, щоб купити книгу.
— Арчі, ти такий хороший хлопчик! Дуже тобі дякую, що пам’ятаєш про стару Еліс і приносиш квіти. Мені дуже приємно! Мені ще ніхто не дарував так часто квіти, навіть мій покійний чоловік, який, до речі, й заснував цю чудову книгарню, — говорила пані Еліс, ставлячи квіти у вазу. — Ти навіть пам’ятаєш, що я люблю півонії.
— Робити людям приємно — це не складно. Мені й самому подобається радувати вас, а тим більше зараз якраз цвітуть півонії, — Арчі говорив, а сам ходив між полицями. І тут його увагу привернула одна книга, про яку він уже чув від своїх однокласників.Відгуки були схвальні, їм вона сподобалася. Арчі дуже захотілося її теж прочитати. Це була книга «Дракула» Брема Стокера. 
Пані Еліс,побачивши, якою книгою зацікавився Арчі, застерегла його:
— Не думаю, що тобі варто читати цю книгу.Вона для дорослих.
— А я вже дорослий, щоб її читати. Мої однокласники її прочитали й казали, що там нема нічого страшного, вона цікава, — Арчі не випускав книгу з рук, ніби боявся, що пані Еліс забере її.
— Ну, якщо ти так вважаєш, то бери. Однак, думаю, тобі потрібно спитати дозволу в батьків перед тим, як її читати.
— Обов’язково спитаю. Дякую, пані Еліс. 
Хлопець купив книгу про Дракулу і ще кілька зі свого улюбленого жанру — фантастики.
— Тобі дякую за чудові квіти, — відповіла пані Еліс, вкотре вдихаючи п’янкий аромат півоній.
Коли Арчі з мамою приїхали додому, то одразу пішли обідати. Обід приготував дідусь, який любив куховарити. За столом вони обговорювали різні теми, зокрема, Арчі розповів, які книги купив. Коли він сказав про книгу «Дракула», всі аж сіпнулися й замовкли, дивлячись на нього. Арчі здивувала така дивна реакція, і він теж замовк. Першим заговорив дідусьТодео.
— Навіщо ти купив цю книгу? — гнівним тоном спитав він.
— Вона зараз дуже популярна, я теж хочу її прочитати.
— Тобі не слід її читати, вона не для дітей, — відрізав Тодео.
— Чому? Усі мої однокласники або читають її, або вже прочитали й кажуть, що там нічого страшного немає, це історія про одного вампіра. Ви ж не думаєте, що вампіри існують? — зі сміхом спитав Арчі.
Усі були спантеличені й переглянулися. Арчі дивився на них і не розумів, що коїться з його рідними, чому проста книга так їх лякає.
— Що з вами? Усі знають, що вампірів не існує, це просто вигадана історія, яку цікаво читати. Чому ви такі налякані? — спитав здивований Арчі.
Першим опанував себе батько і відповів:
— Арчі, синку, звісно, ми не віримо в існування вампірів, але вважаємо, що тобі ще зарано читати такі історії.
— Ні, мені вже 10 років! Я хочу, як усі мої друзі, знати цікаві й страшні історії. Ми часто обговорюємо всілякі історії в походах, і вчитель розповідав нам про вампірів.Він казав, що колись дійсно жив граф Дракула в Трансильванії, він був надзвичайно жорстоким зі своїми підданими, і вони врешті з третьої спроби таки знищили його, але це було більше ніж 100 років тому й точно не відомо, чи це правда, чи просто гарна легенда. Кажуть, що в Трансильванії досі є руїни його колись могутнього замку. От якби поїхати туди... — замріяно промовив Арчі.
— Це погана ідея! Арчі, навіщо тобі той замок? Це стара й давно забута історія, давайте і ми про неї забудемо, — сказала мама. — Я не хочу більше чути про цю книгу.Ти повернеш її в магазин.
— Але ж чому? Ви ніколи не забороняли мені читати те, що я хотів! Що не так із цією книгою? Мені вона цікава.
— Я забороняю тобі її читати! Ти маєш достатньо книг для читання! — різко відповів дідусь.
Арчі страшенно образився і розлютився.Не доївши,він пішов у свою кімнату. Він розмірковував, чому батьки й дідусь так відреагували на цю книгу, адже вони ніколи строго з ним не розмовляли. У них були дружні й довірливі стосунки. Арчі зрозумів, що рідні щось від нього приховують. Він вирішив дізнатися, що було в тій книзі, і, скориставшись зайнятістю батьків, негайно почав її читати. 
Вночі Арчі приснився сон, що він іде по лісі, але це не той ліс, до якого він із дідусем і татом часто ходив. Це незнайомий йому ліс, похмурий і темний.Дерева в ньому сухі й без листя, навколо все сіре й чорне, хоча зараз літо. Арчі не розумів, як він там опинився. Йому стало трохи страшно.Він озирався, але виходу з лісу не бачив. Також не було видно нi стежки, ні дороги, аж тут він почув, як хтось його кличе:
— Арчибальде, Арчибальде…
Хлопець злякався, бо рідні не називали його повним ім’ям. Він повернувся і недалеко побачив чоловіка в темному одязі, який рукою запрошував його йти за ним. Арчі сам не знав чому, але дуже злякався і почав тікати. Бігти було важко, ніби його тримали, аж тут він почув, як хтось узяв його за руку й потягнув до себе. Арчі розплющив очі й побачив дідуся, який перелякано дивився на нього й намагався розбудити.
— Що з тобою? — спитав дідусь.
— Наснилося щось погане.
— Що саме? Ти так кричав, ніби тікав від когось.
— Так, мені наснився якийсь чоловік у чорному.Він кликав до себе, а ще називав мене моїм повним ім’ям.
Дідусь занепокоївся, але старався не лякати Арчі:
— Це просто поганий сон. Усе буде добре. Може, ти подивився страшний фільм? Або прочитав погану книгу? Книгу.. Ти читав ту книгу, яку ми заборонили тобі читати?!
Арчі не знав, що відповісти. Брехати він не вмів і ніколи нікому не брехав, а якщо сказати правду, то дідусь засмутиться, що хлопець його не послухався.
— Так, я почав її читати, — опустивши очі, відповів він. — Але до чого тут книга? Хіба книга може викликати такі сни? Вона ж зовсім не страшна, а навіть цікава. Там розповідається про старий замок, а ти знаєш, як мені подобаються всілякі старі, покинуті замки...
— Годі, Арчі, негайно віддай мені ту книгу! — обірвавши онука, сказав дідусь.
Побачивши книгу на тумбочці біля ліжка Арчі, він узяв її і мовчки вийшов із кімнати.
Хоча було ще досить рано, спати Арчі не хотів. Він ніяк не міг зрозуміти, що з ним коїться. Йому кортіло й далі читати ту книгу, вона ніби манила його, і він вирішив знайти її в інтернеті й читати онлайн.
За якийсь час мама заглянула в кімнату до Арчі, щоб спитати, як він, але хлопчик не хотів ні з ким розмовляти і удав, ніби спить. Тоді Лінда запропонувала Тодео й Алексу, доки Арчі спить, зібратися на кухні, щоб серйозно поговорити. 
Арчі подумав, що всі пішли спати, і вирішив спуститися на кухню, щоб попити води. Неочікувано він застав там дідуся і батьків, які стурбовано розмовляли. Хлопчик сховався,щоб підслухати їхню розмову. Він знав, що так робити не можна, але йому кортіло дізнатися, що від нього приховують.
— Ми мусимо розповісти йому правду, — благально сказала мама.
— Ні, ще не час.Він замалий, може не зрозуміти, — заперечив дідусь.
— Але він кличе Арчі, він підбирається через ту кляту книгу, — сказав тато.
— Арчі ще недостатньо прочитав, я знищу її, і все буде добре. Він не добереться до нашого Арчі, ми врятуємо нашого хлопчика, — сказав Тодео. — Ми мусимо.
— А може, краще все йому пояснити? Він уже не малий і, я впевнена, усе зрозуміє, — переконувала його мама.
— Тату, Лінда права, мені теж було 10 років, коли я дізнався правду і все зрозумів, — сказав тато Арчі.
— Так, але тоді був інший час,усе було по-іншому. Ми мусимо оберігати Арчі від цього, доки зможемо. Я не хочу, щоб він вважав себе якимось не таким, як усі.
— Тату, він і є не такий, як усі, і чим швидше він про це дізнається і прийме, тим буде краще для нього, — наполягав тато хлопчика.
— А я кажу тобі, що ще не час! Я знищу книгу, через яку він, мабуть, і підбирається до Арчі, але ми його не віддамо.
— Я теж думаю, що Арчі мусить знати правду.Я впевнена, що він обере правильний шлях, — сказала мама.
Арчі,почувши все це, був просто приголомшений. Хто він? Чому він не такий, як усі? Він хотів зайти на кухню і розпитати їх про все, але в нього не вистачило духу. Він пішов до себе в кімнату і знову сів читати книгу «Дракула» онлайн. Арчі вирішив сам дізнатися, хто він, адже нічого незвичного не відчував, тільки колір шкіри його дещо бентежив, але його дідусь і батько були такі ж бліді. 
Сподіваючись знайти відповіді на свої запитання в книзі, Арчі потай від усіх читав її, і кожної ночі йому снився один і той самий сон.Він у темному і лиховісному лісі, і найстрашніше, що він не знає, куди йти. Аж тут з’являється блідий чоловік, одягнений у чорне, і кличе його. Арчі, не розуміючи чому, йде до нього, хоча й знає, що цього не можна робити, але тіло його не слухається. Арчі пересилює себе, й коли чоловік уже майже бере його за руку,він тікає.Бігти уві сні дуже важко, на цьому він і прокидається. 
Арчі часто розмірковував над тим, хто цей чоловік, який постійно кличе його. У них немає інших родичів, та й друзів майже нема. То хто ж він? Питати в батьків і дідуся не було сенсу, бо вони вважали його ще замалим, тому Арчі вирішив піти в ліс і відшукати те місце, яке йому снилося, може, там живе цей чоловік і він усе йому розповість. Арчі хотів знати, хто ж він.
Прокинувся хлопець дуже рано — було ще темно, тому вирішив почекати, доки зійде сонечко, щоб не страшно було йти до лісу, а тим часом продовжив читати книгу. Коли почало світати, Арчі спакував свій рюкзак, як вони зазвичай пакували його з дідусем, коли ходили до лісу. Він поклав ліхтарик, телефон, воду, йогурт, яблука і груші — усе це він таємно взяв на кухні ще ввечері. 
Арчі непомітно вийшов із будинку й попрямував до лісу. Серце шалено калатало. Він ще ніколи не ходив у ліс сам, завжди — з дідусем або татом. Вони часто влаштовували собі такі прогулянки і вчили Арчі орієнтуватися в лісі, щоб не заблукати. Він заходив у знайомий ліс, до якого йому навіть не дозволяли наближатися, бо там багато хижих звірів. Арчі почувався дуже погано через те, що не послухався рідних. Подумки він себе заспокоював: «Вони самі винні, що я йду. Я мушу знати правду, я вже не дитина».
Хлопець заходив усе далі в ліс. Поки що все було йому знайоме. Йому дуже подобалося гуляти в лісі, особливо влітку, коли вдома й надворі ставало душно, а в лісі в тіні від багатьох дерев було прохолодно й комфортно. Арчі йшов і згадував, як вони всі разом у спеку влаштовували в лісі пікніки і просто відпочивали, лежачи на траві. Тато з дідусем пильнували, щоб поблизу не було змій, а Арчі з мамою відпочивали в холодку. Хлопець звертав увагу на кожне дерево, кожну квіточку, залюбки збирав різні ягоди і гриби. Дерева вабили його своєю красою, величчю і могутністю. Арчі часто вилазив на якесь дерево й читав книгу або просто з висоти дивився на красу зеленого лісу. 
Однак зараз у нього був зовсім інший настрій й інші думки. Хлопець весь час думав про того чоловіка, який йому снився. Він гадав, чи це справжній чоловік, чи просто плід його уяви через книгу, яку він читав. Арчі був упевнений: якщо цей чоловік існує, то він, напевне, знає про Арчі щось таке, чого хлопець і сам про себе не знає. І тому Арчі дуже хотів знайти того чоловіка.
Поринувши в думки, хлопець не одразу помітив, як зайшов далеко вглиб лісу.Ліс ставав усе похмурішим і менш яскравим, трави під ногами майже не було, квітів — теж, але скрізь було багато мухоморів. То вже був не той ліс, який він знав. Великі й сухі дерева наче простягали свої віти без листя, щоб схопити Арчі, і нахилялися до нього. Під ногами почалося болото, в якому грузли ноги, тому хлопцеві ставало все важче йти. 
Арчі охопив страх.Він не знав, чи правильним шляхом іде, але раптом відчув, куди саме йому треба йти, ніби хтось повів його. Йому навіть стало легше просувати болотом і здавалося, що дерева вже не хочуть його схопити. Він не контролював себе, а просто йшов. 
За цей час хлопчик кілька разів пожалкував про свою витівку.«Треба було розпитати батьків про все. Навіщо я пішов?» — думав переляканий Арчі, але повернутися не міг, та й дороги назад не пам’ятав. Він і не уявляв, що такий незвичайний ліс існує. Тут не було птахів, Арчі не чув їхнього співу, не бачив ніяких комах, і взагалі все було дивне, неживе, точно таке, як у його сні, тільки бракувало чоловіка в чорному.
Хлопець ішов далі, не розуміючи, що відбувається і куди він дійде.