Розділ 33. Вистава

   Незамінна Олечка чудово запам'ятала всю виставу та змогла без запинки поєднати всі його фрагменти докупи.

     - Тобі треба бути не акторкою, а режисером, - зауважила їй Саша після репетиції.

    - Може бути. Подивися, як сьогодні все було злагоджено? І відео – під час вистави, і звук! А декорації які чудові вийшли?! І, виявляється, зовсім не треба ні на кого кричати. Всі досконало знають свою роботу і діють як точний годинник.

    - Мабуть, у цьому суть. Треба довіряти фахівцям. А Ваша Ганна Борисівна на них лише кричить! Навіщо?

     - Може, щоби довести свою значущість? - знизала плечима Олечка.

     - Немає в неї жодної значущості.

     - Колись вона була дуже талановитою актрисою.

    - Але, не зараз. Мені здається, що якби не всі ви, вона б нічого не зробила сама. Та вона, навіть, цього не розуміє. Хоча вона ж пропила те, чим думають. А ось ти – супер! Все знаєш, і тобі допомагають.

     - Я б сама хотіла у всьому театральному процесі брати участь. І костюми шити, і самій грати, і ставити виставу, – зізналася юна театралка.

     - Виходить, театр – це таки твоє. А я зрозуміла, що це – не моє. Я краще приходитиму до вас на спектаклі, і захоплюватимуся твоєю грою.

     - А я – із задоволенням дивитимусь тебе на модних показах або в кіно. Але, завтра ти допоможеш мені – дограєш?

     - Звісно, ​​я ж обіцяла. Щось мені нагадує, що навряд чи Бородіна скоро повернеться сюди.

     - Ти щось знаєш? – підозріло запитала Оля.

     - Ні, але подумай сама. Вона весь час п'є! Може, лягла на реабілітацію?

     - Вона сама ніколи б не лягла! - засміялася гример, - Ти її ще погано знаєш!

     - Та я взагалі не хочу її більше знати! Може, родичі поклали?

     - А чого ж не зізнаються тоді?

     - Але ж, соромно!

     - А, може, ти й маєш рацію. Не забудь, запроси на прем'єру батьків та друзів.

     - Звичайно! Батьки захочуть побачити, на що вони витратили чималенькі кошти.

    Саша поспішила додому. І там почала міркувати над тим, як би знову побачити Мерліна… та Арчи. Прем'єри вона не боялася, розуміючи, що це вперше і востаннє, коли вона виступатиме на театральній сцені.

     А ось Ольга порядком понервувала. Вона залишилася все перевірити, поспілкувалася з усіма робітниками сцени, заздалегідь розвісила костюми, і останньою пішла з театру. Якщо на них завтра чекає провал, то повернувшись, Бородіна навряд чи залишить її на роботі. До того ж Олечка була у професійному сенсі, перфекціоністкою. І зараз їй самій було цікаво, як все вийде.

     Вранці дві подружки зустрілися раніше і на хвилинку «на щастя» завмерли біля дзеркала. Обидві приблизно однакового, не дуже високого, зроста, обидві – тонкі та «дзвінкі», як казала мама Олександри. Одна – з довгим чорним волоссям, інша – зі світлим. Одна – у джинсах та чорній туніці, інша – у шикарній королівській сукні.

     - Я так боюсь! – зізналася Оля.

     - Не бійся все буде добре! – заспокоїла її Саша.

    Вони на мить притиснулися одна до одної, потім побажали удач навзаєм, і Олександра вирушила за лаштунки. Вперше за багато років коридори закулісся були яскраво освітлені. За головною завісою вже стовпилися юні артисти і в шпаринку розглядали зал для глядачів. Дівчина і собі прочинила щілину між портьєрами, і пошукала поглядом своїх.

  Її батьки сиділи у третьому ряду. Але... у центрі цього ряду вона побачила поряд із пультом звукорежисера, громіздку кінокамеру та кількох телевізійників. Першою думкою у неї було повідомити Олю про те, що спектакль збираються знімати. Але потім вона зрозуміла, що зараз цього краще не робити. Бракувало, щоб у її подруги схопило серце від несподіванки?

   У першому ряду вже розсаджувалися гості – господарі дитячого фестивалю та організатори школи творчості. Поки вони обмінювалися рукостисканнями, а їхні пані у вечірньому вбранні урочисто розсаджувалися по місцях, Олександра намагалася заспокоїти юних акторів.

  - Давайте-но, просто поринемо в казку. Наче, ми там живемо, добре? Не зубріть слова. Ви ж пам'ятаєте їхнє значення? Нічого страшного, якщо забудете слово в слово. Просто давайте проживемо цю казку!

    Пролунали перші звуки музики.

    - Всі по місцях, - тихо скомандувала Саша.

    Дітлахи пурхнули за бічні лаштунки. Королева величною ходою неквапливо вийшла на сцену.

    - О, донька моя, Аделіє, чи готова ти до завтрашнього турніру? - поважно і голосно промовила вона.

    Зал заполонили наростаючі звуки музики та оплесків…