Розділ 31. Несподіваний поворот

     Удома все було нормально. Ніщо не нагадувало дівчині ззовні про те, що з нею трапилося нещодавно щось виняткове.

     Із театром вона порвала. Зрозуміла, що це не для неї. Вона навіть не хотіла і згадувати про той булінг, з яким тоді зіткнулася, та ще й від дорослої людини. Олександра розуміла, що таке сумне явище існує не скрізь. І розуміла, що вона узагальнювала свій перший досвід… Але можливого повтору таких розчарувань у житті більше не хотіла.

     До першого вересня залишався місяць. І провести його треба було добре. Сашуня вирішила, що засяде тепер за історичні книжки. Їй стало цікаво чи є детальні описи Мерліна і наскільки вони відповідають істині. А раптом в історії зберігся слід і Арчибальда? Арчибальда Ель-Рагн'Нара? Хоч, навряд чи він був відомий у Артура під своїм справжнім ім'ям, тобто прізвищем?

     Саша зітхнула, і вкотре глянула на останній знімок, зроблений у Камелоті. Хитруватий Мірддін, відважний та такий гарний Арчибальд…

     Де ж ви тепер? Усі воюєте з убурзькими тварюками чи саксами?

     Взагалі, Арчибальда, останнім часом вона згадувала дедалі частіше. Яким справжнім він був! Крім свого батька дівчина не зустрічала подібних. Порівняно з гламським лицарем, усі сучасні хлопці здавались їй якимись бляклими… А яким розумним і освіченим він був! Саша вирішила обов'язково стати такою ж розвиненою інтелектуально, щоб коли Арчибальд згадував про неї, то згадував з гордістю!

     Хоча, хто вона для нього, щоб він згадував її? Вона - лише короткий момент у його героїчному житті.

    Розумом Сашко все осягала. Це - начебто закохатися чи захопитися якимось недосяжним ідеалом. Типу південно-корейського айдола. Ти бачиш його, захоплюєшся ним, готова життя за нього віддати. А він, навіть, не підозрює про твоє існування. У принципі, Арчибальд, звісно, ​​знає про її існування. Ну, і що їй з того?

    Але коли Сашуня згадувала його прощальний поцілунок, хай і в щічку, її серце починало неритмічно тремтіти, а обличчя заливало рум'янцем. Ось, і зараз, згадуючи їхню останню зустріч…

     Вона стрепенулась. Телефон, що залишився в іншій кімнаті, буквально розривався. Може, мама щось забула вдома?

     - Сашунь, привіт, у нас повний аврал! - почула вона в трубці знайомий голос Олечки - костюмера.

     - Олечко, рада тебе чути, але я не повернуся.

     - Бородіна зникла. Всі у шоці. А спектакль треба випустити! Я пам'ятаю всю постановку. І керівництво доручило мені…

     - Зникла? – перебила її Саша.

     - Так, ніде не можуть її знайти. Вона, як пішла вчора з тим чоловіком, так і зникла. Ніхто не бачив, щоб вона виїжджала додому. Машина тут лишилася.

    "Все зрозуміло! Вирушила на перевиховання до Артура?» - подумала Сашко. Бородіну спіткала світова кара справедливості? Щоправда, Саша була впевнена, що знаряддям цієї кари був Мірддін, але й що з того? Питання тільки в тому, чи Бородіна повернеться звідти, і якщо повернеться, то коли?

     - То що ти хочеш, Олечко? І в якому стані?

    - Виручи мене, не Бородіну. Приходь, будь ласка, сьогодні у нас генеральна репетиція буде. Завтра – спектакль. Прийдеш?

     З хвилину повагавшись, Саша відповіла ствердно, і почала збиратися. 

     Вона вирішила, що піде, щойно  з'явиться Ганна Борисівна.

     Однак, та так і не з'явилася. Генеральна репетиція відбулася на “ура”!

     Після репетиції Сашу раптом осяяло. Якщо Бородіна потрапила у світ Артура, їй можна допомогти. Вона згадала, в якому сум'ятті була, коли сама туди потрапила. А Бородіна, таки вже не дівчинка. Якою б гидкою вона не була, але...

     Саша прокралася до десятої гримерки і виходила там все вздовж і поперек. Нічого! Жодного порталу і сліду не залишилося!

    Коли Олександра потрапила в минуле, то повернулася в той самий момент, що пішов за її зникненням. Але, від моменту зникнення Бородіної пройшов уже значний час. Отже, режисерка знаходиться там нескінченно довго. Як би з нею там не трапилося чогось поганого…

       Сповнена поганих передчуттів, Саша помчала назад до Олі.