Розділ 30. Зникнення Бородіної

     Як, як це все відбувається?! Саша була сучасною школяркою, і знала, що будь-яка магія – це просто ще незвідана фізика. Але, чому наші вчені ще не дійшли до розуміння такого феномену? Як Гламцям вдаються  такі переміщення і часі та просторі?

     Усі ці думки не вміщалися в її голову, а вже приходило розуміння того, що з поверненням додому повернулися й усі минулі проблеми.

     Олександра застогнала. Зараз вона має зустрітись із нестерпною Бородіною. Як це ще витримати? Вона подумала з кілька хвилин, і вирішила псувати собі настрій поступово. Спочатку вона зайде до найсвітлішої людини тут - до Олечки. А потім уже вирушить назустріч тортурам із режисеркою. Але, зате, дякувати Богові, і дякуючи Гламу, ввечері вона побачить своїх батьків!

     «Ніби це все було уві сні», - подумала вона і вже неквапом вирушила до Олечки. - «Може, це мені, дійсно, все наснилося? Поки я втратила свідомість»?

     - Потрапить тобі від Борисівни! - помітила її гример, - Вже кричала, кликала по тебе.

     - Та мені байдуже, - втомлено відповіла дівчина.

     Оля допомогла їй розшнуруватися, і Саша почала перевдягатися.

    - Ну, все, Олечко! Я йду звідси. Бажаю тобі успішної кар'єри! - обійняла костюмера на прощання Саша і пішла до сцени.

     Там у неї залишалася ще й сумочка з рештою речей. Більше бачитися з Борисівною їй зовсім не хотілося, але свої речі треба було забрати.

     Вона підійшла до лаштунків тоді, коли репетиція вже закінчилася, і всі почали розходитися.

     - З'явилася! Ось я батькам твоїм зателефоную! – почала кричати Бородіна.

     "Кричі, кричи, все одно бачимося востаннє!", - втомлено подумала Саша.

     Але, відразу, вона помітила, як із залу для глядачів на сцену піднімається представницький чоловік у смокінгу, в якому вона зі здивуванням впізнала … Мерліна. Той підморгнув їй, проходячи повз, і поквапився до Бородіної.

     - Незрівнянна Ганно Борисівно! Дозвольте мені засвідчити Вам свою повагу!

    Польщена Бородіна перевела погляд на імпозантного незнайомця, що прямував до неї з червоною гвоздикою в лівій руці, і з келихом шампанського – у правій.

     - Я щось не впізнаю, з ким…

    - Ну що Ви, Ганно Борисівно! Я – критик Савранський. Ми з Вами разом були на фестивалі в … – напів обійняв її Мерлін, вручаючи гвоздику.

    - А-а, пригадую, - з усмішкою збрехала Бородіна.

    Провали в пам'яті її просто замучили!

    - Не відмовте випити зі мною це чудове шампанське…

    Ганна Борисівна пригубила з келиха вино, що відблискувало веселими пухирцями.

    - Я залишив у гримерці ще. Ходімо? Справа в тому, що спостерігаючи за Вашою чудовою роботою з цими юними талантами, я подумав про те, що ми можемо створити телевізійну версію вистави.

    Незважаючи на постійне запаморочення, що дошкуляло її останнім часом, Бородіна стрепенулась. Нові ділові пропозиції для неї завжди були передусім.

    Дівчина здивовано завмерла на місці, проводжаючи їх поглядом. Навіщо Мерліну Бородіна?

    - А з тобою, Любінська, я згодом ще поговорю! – погрозливо помітила Ганна Борисівна.

    Критик настільки заговорив її, пригощаючи шампанським, що вони не дійшли до повороту до інших гримерок, і відчинили двері до крайньої - десятої.

    …Повернення Бородіною Олександра не дочекалася ні за п'ять хвилин, ні за десять. У її сумочці заграла мелодія, поставлена ​​на мамин виклик.

    - Мамо! Ти коли будеш? – радісно закричала Сашуня.

    - Донечко, я ніяк не можу зараз вирватися з роботи! Комісія прийшла! Під'їдь до мене, будь ласка.

    - Окей, мамо!

    Саша підстрибом вибігла з театру і радісно кинулася на тролейбусну зупинку…