Розділ 29. Повернення

     Отже, Олександра тепер була одягнена саме так, у якому вигляді вона прибула до Камелота. Рюкзак із речами був у неї за плечима.

     - Чому ми так поспішаємо?

     - Ти ж сама хотіла повернутися якнайшвидше! – здивувався Мерлін.

     - Так. Але, якщо я маю таку унікальну можливість дізнатися гарненько наше планетарне минуле, то безглуздо упускати такий шанс.

     - Я розумію твою допитливість, - відповів Мірддін. - Але, зараз - найкращий час для твого повернення.

     - А, якщо ще трохи почекати…

    Арчибальд теж запитливо глянув на свого начальника. Що таке станеться, якщо дівчинка побуде тут довше?

    Мерлін на мить здивувався. Не міг же він їм сказати, що, якщо вони будуть ы далы зволікати, то у свому часі Саша незабаром невідворотно загине.

    - Просто повірте мені. Якщо вона вирушить зараз - все стане на свої місця якнайкраще. Якщо – ні, то всім доведеться шкодувати про це. Майже всім, - з натиском промовив чарівник і пильно глянув на лицаря.

    Арчібальд зрозумів, що його наставник знає щось дуже серйозне і слухняно схилив голову.

   Дівчина ще раз жалісливо подивилась на чаклуна, і зрозуміла, що мандрувати додому доведеться прямо зараз.

    - Ти ж, мабуть, не прихопила жодного сувеніра із собою? - суворо запитав Мірддін.

  - Ні, Мерліне, - відповіла вона. - Хотілося б, звісно. Хоч, пару ножів. Але, я ж розумію – закони збереження матерії і таке інше. Однак, у мене до вас є маленьке прохання, проханнячко, навіть. Чи можна мені, хоч на згадку, зробити кілька фотознімків з вами? Будь ласка!..

    - Взагалі я не хотів, щоб у тебе залишилася пам'ять про ці події! – чесно визнав Мірддін.

   - Ні, ні, ні! – злякано вигукнула Сашуня. - Не позбавляйте мене цього, будь ласка! Я нікому нічого не розповім!

    - Мірддіне, а якщо вона й розповість – їй же все одно не повірять, - зауважив Арчибальд.

   - Може, я тепер хочу стати істориком. А якщо ви заберете у мене спогади, я, навіть, не розумітиму, звідки у мене з'явиться бажання досліджувати старовину! - почала гаряче переконувати Мерліна Олександра.

    Трохи повагавшись, Мірддін пробурмотів:

    - Гаразд, скажеш, що робила знімки на виставі.

    - Ура! – заплескала в долоні дівчина.

  Вона застрибала на місці, а потім почала обіймати і цілувати Мірддіна та Арчибальда. Радник зніяковіло відсторонився, а Арчибальд і собі поцілував у щічку Сашу.

    - Будь щаслива, – шепнув він їй на вушко.

    Серце в Сашуні затріпотіло!

    - Посмішку! – скомандував Мірддін, який уже бачив у перегляді, як молодь любить селфитися.

    Всі троє тісно зімкнулися довкола Саші і посміхнулися. Вона кілька разів натиснула на камеру.

   - Ну, от і все! Зростай, ставай повністю дорослою, і будь такою ж відважною! Удачі тобі! - тепло промовив «чарівник», - Я проведу тебе.

    Саша озирнулася на Арчибальда, рука якого все ще легенько стискала її пальці. Глянула в його серйозні очі, і побачила тугу у відповіді…

    Її серце так рвалося до нього. Вона так хотіла йому сказати на прощання, що... Але, в цей самий момент Мірддін схопив її за ліву руку, все навколо потемніло, і вона відчула поштовх у повітрі.

     Світ промайнув перед її очима. Через секунду вона прийшла до тями, сидячи десь на жорсткій підлозі. Почекавши з хвилину, щоб очі звикли до темряви, Саша стала навпомацки рухатися вперед, де внизу вона помітила вузьку смужку світла. Опинившись перед дверима, вона легенько штовхнула її і опинилася у вузькому коридорі, біля гримерки номер десять.