Розділ 24. Виснажливе свято

     "Ага звичайно"! – самокритично подумала дівчина. - «Відрубав би мені голову й не замислився. А мої бідні мама та тато так ніколи б більше і не побачили свою дочку! Гадали б все життя, куди поділася їхня дочка!».

     Любінська тільки уявила собі таку картину, як настрій у неї зараз зіпсувався. Чи повернеться вона додому взагалі? Лицар Арчибальд обіцяв їй повернення. Але… за таких обставин, чи буде це ймовірним?

     Артур продовжив свої спроби.

     - Так чи можемо ми використовувати Вашу зброю не лише проти тварин, а й проти своїх ворогів?

    - Ну, ні! – категорично відповіла гостя. - Вона - тільки проти хижаків. Люди мають залишатися у рівних умовах.

     Король сердито замовк, не розуміючи логіки тієї, що спустилася з небес. Але сперечатися з нею він якось побоявся. Щоб згладити неприємне враження від розмови, до бесіди приєднався Радник Мерлін.

     - Про що Ви ще хотіли б дізнатися, королева Олександра? – спитав він із поважним поклоном перед дівчиною.

     - Про лицарів, які беруть участь у битвах.

   - Ми маємо певні ранги лицарів. Наприклад, лицар-пан. Найвищий їхній чин – Лорд, який носить король Артур. Це – лорди землі та панове інших лицарів. Найнижчі з них носять титул лицаря-беннерета.

     Потім є лицарі-васали, землевласники, які не завжди служать Пану.

    Є також домашні лицарі-бакалаври, які супроводжують армію та живуть не на своїй землі, а у замку панів, які їх утримують. І найчастіше, це неодружені лицарі, готові за першим покликом вирушити у військовий похід. Як я, наприклад.

   - «Оце вже добре!», - констатувала подумки Сашуня, усвідомивши, що якщо Арчибальд зараховує себе до бакалаврів, значить, не має родини. Хоча, сподіватися, що він створить сім'ю з нею, з його місією, не доводилося! На що вона взагалі сподівається? Що це за маячня? Іншопланетник та вона… Ні, маячня!

   Але, як позбутись його з власної голови та серця, якщо він - справжній приклад справжнього чоловіка?

   А король тим часом все розповідав та розповідав, намагаючись створити враження на могутню Олександру.

     - Крім того, є і зовсім зубожілі лицарі-найманці чи солдати. Ось такі ранги лицарів у нас.

     - Цікаво, - задумливо відповіла Сашко.

  Вона вже втомилася. Для п'ятнадцятирічного підлітка не тільки бути присутнім на політичних зборищах, а й брати участь у переговорах, було дуже важко. Дівчина ніколи не думала, що середньовічні свята були такими виснажливими.

     - Ваша величносте, дозвольте мені піти, - попросила вона.

   Артур здивувався, як швидко вона здалася, але вирішив з нею не сперечатися. Зброя йому була потрібна!

     - Проведіть леді! – наказав він Арчибальду.

     - Як я спати хочу! – зізналася вона рицарю дорогою. - З чого б це?

     - Наслідки стресу, – пояснив той.

     - Ти була весь час на взводі, а зараз треба відпочити.

     - Довго вони там «засідатимуть»? - Поцікавилася гостя.

     - Зазвичай так. Можуть до обіду. Артур рідко влаштовує такі свята. Але якщо вже влаштовує, то…

     - Зрозуміло! – позіхнула Сашко. - А ти де ночуватимеш? Щоб я не боялася.

     - Тут, у прихожій, не бійся.

    Лицар розпустив їй зверху шнурівку корсета і вийшов. Саша без сил звалилася на своє «ліжбище», як вона іменувала місцеве ліжко.

     А вночі з'явилися нові тварюки. Летючі.

Вітаю, шановні читачі! А Вам взагалі подобається Саша та її пригоди? Дуже мала Ваша активність. Це мене трохи дивує, бо паперовий варіант книги колись користувався значним попитом. Тож, для мого розуміння, будь ласка, якщо вам подобається ця історія, не забувайте поставити сердечко та зірочку, коментуйте, і підписуйтесь на авторку. Ваша автор.