Розділ 21. Життя після

     У призначену годину по неї прийшли стражники. На той час, Олександра переодяглася в джинси, черевики, куртку і накидку, щоб відповідати іміджу власника і транспортувальника невідомої зброї. Добре, що Арчибальд встиг її тоді до зустрічі з Артуром проінструктувати! Як відчував, що вони не побачаться!

     - Слухай, я ось все дивлюся, у вас упродовж кількох століть усі користуються такою тканиною, - задумливо торкнувся тоді Арчибальд до її джинсів. – Вона що – особлива якась?

     - Так, це натуральна бавовна. В принципі, ваші сорочки, тобто цієї епохи, теж, мабуть, виготовлені з такого ж полотна. Лише ця тканина спеціально оброблена. Вона дуже щільна та міцна! Майже кожен сучасний житель має джинси – штани з такої тканини.

     - І що вона не рветься?

     - Рветься. Іноді її навіть спеціально рвуть.

     - Навіщо?

     - Для моди.

     - Як це? Псують річ?

     Саша мовчки знизала плечима.

     - У вас у моді жебрацький вигляд ?

     Любінська засміялася.

     - У якомусь сенсі можна і так би мовити.

     - Нам час, - став серйозним Арчибальд. - Нічого не бійся. Я буду поряд і нічого поганого не допущу. У крайньому випадку доведеться зобразити ще одне диво!

   Імітуючи спокій, дівчина повільно йшла за стражниками, намагаючись ілюструвати таку необхідну «королівську велич». Вийшовши на вулицю, вона спочатку мимоволі заплющила очі від яскравого світла, що хлинув на неї після темних стін каземату. А потім вона озирнулася.

     У центрі площі перед замком стояв трон Артура, на якому король уже поважно сидів. Навколо нього розташовувався натовп, який бажав побачити ту, що спустилась з небес. Народ не знав, що й думати. Вона могла бути самозванкою. Але, вона так билася з тваринами! Виявилася такою корисною камелотцям? Усі шуміли. І король подумав, що, якщо в гості нічого не вийде, її все одно не так просто буде стратити!

     В надії побачити знайомі обличчя, Олександра почала помалу, щоби не кидалося в очі, повертати голову. Не личило ж королеві крутити головою, ніби вона когось могла боятися! І побачила Арчибальда, що стояв попереду своїх воїнів, і з тривогою дивиться на неї. Біля Артура вона помітила Мерліна, який підбадьорливо кивав їй.

     - Слухай, народе Логреса та Камелота! – король Артур підвищив голос і підняв праву руку.

     - Ця леді з'явилася у нас у годину битви з тварюками. І багато хто з вас бачив, як вона брала участь у битві і допомагала нам. Вона і зараз пропонує нам допомогу. Чи це так, ми зараз побачимо. Якщо ж її слова – обман, ми застосуємо до неї покарання, як самозванці.

    Мерлін показав їй рукою на середину площі. Олександра неспішно вийшла вперед і підвела голову до неба. Всі автоматично повторили за нею цей жест і витріщилися на хмарки, які почали затягувати небосхил.

     - Обери хмару й направ на неї пульт, - казав їй вранці Арчи.

    Вона знайшла таку густу хмару, підняла руку і зосередженим виглядом, направила в той бік пульт. Буквально через мить, з неї з'явився величезний блискучий чорний контейнер.

   Усі зойкнули. Деякі з переляку впали ниць. Саша сама ледве встояла на ногах. «От би все це зафільмувати, а потім показати батькам, щоб не думали, що вона, чорти чим, усі ці дні займалася!», - миттю подумала вона і продовжила рух рукою вниз. Контейнер, немов підкоряючись, почав плавно опускатися на землю. Арчибальд, користуючись загальним збентеженням, підійшов до неї. Саша не знала, що у нього в кишені був справжній пульт від контейнера, яким він керував.

     - Спокійно. Ти зараз вдасиш, що пояснюєш, як його розкрити. Давай підійдемо до нього, – сказав він.

     Величезний контейнер опустився на землю.