Розділ 20. Несподіване рішення Артура

     Слуга, зовсім зляканий, пригнувся мало не до самої підлоги. Саша, яка не звикла до такого звернення, хоча ця сцена здалася їй гротескною пародією на те, що зазвичай відбувалося з Бородіною та її підлеглими, відважно заступилася за слугу. Вона прочитала гнівний монолог на тему про майбутню загальну рівність і братерство, під час якого Мерлін кілька разів подумки хапався за голову. Своєю промовою дівчина знищувала  підвалини монархії, що ледь почала зароджуватися, і змушувала дуже сумніватися в тому, що вона сама є королевою. За її поведінкою виходило, що вона таки – самозванка?

       Артур розлютився і оголосив свій вердикт:

   - З ваших слів я бачу поведінку, яка не притаманна королівській величі! Страти завтра ж, привселюдно! Як самозванку!

      Король схопився, даючи зрозуміти Мірддіну, що прийом закінчено.

     - Варто! – крикнув Артур.

     - Ваша Величносте, - вигукнув Радник, - давайте ж, хоч, переконаємося щодо її таємничої зброї!

     Двері в протилежній стіні кімнати прочинилися і в отвір просунулась голова стражника.

     - Все це брехня! - крикнув обурений Артур і, навіть, почервонів від обурення.

    - Чому ж? А якщо, правда? Невже Ви готові стратити леді, навіть, не впевнившись у правоті її слів? Ви ж мудрий і справедливий правитель! Хай, навіть, вона й самозванка, але ж вона може нам допомогти?

     Останнє твердження хитрого Мерліна зачепило самолюбство Артура.

     - Так, я мудрий. І ти в цьому переконаєшся.

    - Ви можете довести, що маєте обіцяну зброю? - обернувся він до переляканої Саші, яка лише дивом зберігала зовнішній спокій.

     - Так, Ваша Величносте.

   Дівчина дістала з рюкзака смартфон, шокер, пістолет та пульт, заздалегідь передбачливо складені туди Арчібальдом. Вона взяла пістолет та продемонструвала присутнім залишки синього заряду.

    Артур замислився. Тепер він зрозумів, що, можливо, Олександра справді прийшла до них з небес. У такому разі вона досить могутня і сама зможе уникнути страти. Та вона вже могла знищити все королівство, якби захотіла!

     Інтуїтивно, Саша відчула, що настав переломний момент у їх спілкуванні, і пішла ва-банк.

    - Завтра я зможу при світлі дня спустити з неба запаси синього променя. Якщо, звичайно, Вас ще цікавить результат вашої битви з тваринами. Я просто хотіла допомогти. Я ж не зобов'язана... Але, якщо Ви відмовляєтеся... - заговорила з Артуром дівчина таким тоном, ніби в неї не було жодної загрози для життя.

     - Добре, - роздратовано ляснув по столу Артур. – Відведіть леді до сусідніх покоїв та охороняйте її. Мерліне, особисто відповідаєш. Можеш, навіть, ночувати з нею!

     - Слухаю, ваша величносте. Це, справді, мудре рішення, - низько вклонився радник, і, підштовхуючи поперед себе Сашу, поспішно вийшов із кімнати.

     Любінську помістили до сусідніх покоїв. Радник пішов, шепнувши їй, що завтра все буде гаразд. 

   Вона тільки згадала з жахом нещодавно пережитий страх перед стратою і подумала про те, що король Артур, хоч і був привабливим, але виявився тим ще самодуром! Слава Богу, що його оточували такі врівноважені люди, як Арчибальд та Мірддін!

     Перейматись через завтрашнє  майбутнє у дівчини вже не було сил, і вона завалилася спати. Години сну пролетіли, як мить. Але, лиш перший промінь світла став проникати у її приміщення, вона автоматично розплющила очі.

Мерлін обіцяв, що все буде гаразд. Як це все відбуватиметься? Вона, навіть, собі не уявляла. У грудях зростала тривога. До демонстрації своєї могутності чи настання власної смерті у неї залишалося кілька годин…