Розділ 18. За стінами

     За стінами склепу, в якому зараз знаходилася Олександра з Арчи, і вдалині від нього, в таємній кімнаті, прихованій від сторонніх очей, відбувалася розмова двох найвпливовіших чоловіків у Лонгресі.

     - Ти з'ясував, хто ця самозванка?

     - Ваша Величносте, я тільки-но повернувся. І зараз приступлю до з'ясування її появи та її особи.

     - Якщо вона підіслана Гвіневерою...

     - Гадаю, нам не варто боятися королеви. Швидше за все, це її противниця. Або … суперниця.

     - Суперниця? – після хвилинного роздуму один із співрозмовників засміявся. - Це дівчисько?

     - Ця молода особа сказала мені, що вона – мандрівниця у часі…

     - Як це?

     - Ваша Величносте, на світі існує багато незрозумілих явищ, яких ми ще не знаємо.

     - І навіщо вона тут?

   - Їй було цікаво познайомитись з Вами. І ще вона сказала, що може допомогти нам у боротьбі з тварями.

     - Ти бачив цю зброю, якою вона воювала?

     - Ні. Але бачив мій лицар Арчибальд. Він сказав, що бачив синій промінь, яким вона влучно стріляла. Якщо ми зможемо отримати від неї таку зброю, то… зможемо здобути перемогу над тварями…

     - Завойовувати нові землі та підкорити саксів та римлян! – загорівся Артур.

     - Ні, ні, ні, - замахав руками Мірддін.

   У плани Космічної Ради не входила штучна зміна історії народів Землі. Допомога у озброєнні передбачала лише знищення несанкціонованого вторгнення убургзьких тварей.

     - Вона сказала, що тільки допоможе знищити це погань.

    Артур невдоволено замовк. Блискуча перспектива завоювання нових земель, щойно замаячивши, відразу ж з тріском провалилася, залишивши осад розчарування. Потрібно буде поговорити з цією королевою. А може, ще вдасться переконати її...

     Однак, цієї миті звичайна підозрілість взяла в ньому гору, і він спитав свого Радника:

     - А якщо вона направить цю зброю проти мене?

     - А навіщо це їй? Вона ж прибула з неба, і тут не живе?

     - Просто для колекції земель.

     - Не бачу сенсу, Ваша Величносте.

     - А якщо, без жодного сенсу? У деяких жінок його взагалі немає, як у Гвіневері, наприклад!

     Ох, вже ця Гвіневера! Мабуть, Артур сильно її любив, якщо після кількох років розлуки досі постійно згадував її. Про колись найулюбленішого лицаря Ланселота він волів взагалі більше не згадувати. З чоловіками у короля все було просто. Якщо його хтось розчаровував, Артур більше не спілкувався з тим чи ставав ворогом. Але, Гвіневера!..

     Мабуть, король все ще сох за нею.

    - Ваша Величносте, давайте подумаємо розумно. Якби ця королева схотіла, то з такою зброєю вже день тому захопила б нас. Чесно!

    Артур замислився. Те, що говорив Радник, було логічним. Але й мудрий Мерлін не міг усе знати. Треба особисто допитати цю «королеву». І потримати її біля себе. Можливих ворогів треба тримати ближче, щоб ознайомитися з ними.

    - Ходімо за нею, - наказав Артур.

    Радник Мерлін вийшов виконувати наказ.