Розділ 15. Таємнича гостя

     Арчибальд був спантеличений. За законом, самотня взагалі, а ще й така юна, жінка не могла бути поселена у чоловіка, хай навіть у лицаря-опікуна. Тому поселити Олександру в себе він не міг. Крім того, після того, як вона прославилася в битві з тварями, напевно, про неї буде повідомлено найближчим часом Артуру. І тепер Арчибальд ламав голову, куди ж помістити Сашу, щоб вона залишалася в безпеці.

     Враховуючи, що їх постійно супроводжував почет воєвод, лицареві довелося вести гостю прямо до Мірддіна. Біля дверей чарівника воїни залишили їх, і дівча із лицарем зайшли до забороненої обителі особистого Радника Короля. Олександра уявляла собі Мерліна дідком з довгою сивою бородою. І була розчарована, побачивши перед собою ще досить міцного чоловіка невизначеного віку з волоссям до плечей та акуратно підстриженою борідкою.

     - Ви – Мерлін? - здивовано запитала вона, не дотримуючись жодного етикету.

     - Можеш і так мене називати, - обізвався господар житла, уважно розглядаючи гостю.

    - Так от ти яка, королева Олександра, переможниця тварюк. А на вигляд – так і не скажеш! - глузливо зауважив він Арчибальду.

     - І все ж, сер... Уявіть, вона весь час була на передовій. І тільки завдяки її влучній стрільбі…

     - Так, у нас ти вважалася б дуже молодою.

     - У нас - теж, - відповіла Саша.

     - Але тут твій вік уже шлюбний.

     - Вона дуже відважна, сер, - постійно заступався за неї Арчибальд.

     - Сер Арчи, насправді, я дуже боялася, - зізналася дівчина.

   - Не має значення, що було в тебе на душі. Важливо, що ти не здригнулася, і ми завдячуємо перемогою саме тобі.

    Саша злегка почервоніла від збентеження та задоволення. Ось це так! Ніколи у житті її так не хвалили!

     - Крім того, що ти принесла нам перемогу, ти своєю появою зробила дуже важливу річ, - зауважив Мерлін.

     - Яку?

    - Тепер ми можемо сказати, що королева, що спустилася з небес, дала нам нову зброю проти тварин.

   - А як це співвідноситься з теорією про те, що в часі нічого не можна міняти, щоби не змінилася сама цивілізація? Ні, я розумію, що з луками та списами тварин не перемогти, але …

   - Так, це не теорія, це аксіома. Але ми принесемо зброю не з майбутнього.

   -  А з чого?

   - Не з чого, а звідки. З іншого простору. З нашого світу.

   - Ви можете принести його багато, достатньо, щоб перемогти цих тварин?

   - За один раз – ні, звісно. Але за кілька разів - вистачить. Ти значно полегшила працю нам з Арчі та всім цим людям на кілька століть. Отже, дякую тобі, що ти до нас потрапила, - серйозно зауважив Мірддін.

   Саша перезирнулась із лицарем.

   - А ви можете мені допомогти потрапити додому?

   - Зможемо. Але не так одразу, як раніше припускав я. Тепер і ти допоможи нам. Потрібен якийсь час, щоб Арчи переніс сюди зброю.

   Саша замовкла і на обличчі у неї відобразилася гра різних почуттів.

   Арчибальд теж запитливо подивився на дівчину.

   - Мої батьки там божеволіють. Я тут уже два чи три дні!

   - Не хвилюйся, я зможу відправити тебе назад у вихідну точку часу.

   - Що це означає?

   - Що ти повернешся в той час, коли там зникла.

   - Тоді, я, звісно, ​​вам допоможу. До речі, я все хотіла запитати сера Арчи, а тепер запитаю Вас. Як я розумію зараз все, що ви кажете? І як я так швидко можу відповісти? Я ж не дуже добре знаю англійську…

   - А-а, це Арчи ввімкнув тобі адаптер. Пристрій такий.

   - Я зрозуміла-а, - простягла Сашко.

   Значить, насправді вона не вивчила так швидко мову бриттів, і швидше за все, феноменальної лінгвістичної здібності в неї немає.

   У двері знову постукали.

   - Раднику, Його Величність вимагає Вас до себе. Негайно! - пролунав голос головного воєводи.

   - Зараз іду, - крикнув Мерлін, ховаючи під плащ пістолети.

   - Розташуйтесь поки що, - сказав він і вийшов.