Розділ 12. Інші світи

     - Слухай уважно. Сховати тебе з рештою населення я не можу, сама розумієш. Тебе одразу виявлять. Я зараз із воїнами йду вбивати тварюк. Ти йдеш зі мною і слухаєшся беззаперечно. Зрозуміла? Від цього залежить твоє життя. Якщо я скажу ховатися за мене, то так і робиш, зрозуміло?

     - Так, - кивнула Сашко.

     Вона була налякана, але розуміла, що, крім Арчибальда, її ніхто не врятує. Зараз вона згадала, що в легендах йшлося про битви Артура з велетнями та драконами. Значить, насправді тут були тварюки! Лише з інших світів!

     - Знімай сукню, одягни щось коротше.

   Арчі відвернувся і почав гарячково збирати зброю та якісь незрозумілі предмети, і складати все в сумки на поясі.

     - Тільки розшнуруйте мене, будь ласка,  - жалібно попросила Саша, яка безрезультатно намагалася стягнути з себе вузький корсет.

     - О, боги! - простогнав Арчі, кинув зброю і почав розшнуровувати сукню.

     - Все, давай швидше. Є в тебе сорочка якась?

     - Ні, - похитала головою дівчина.

     На ній зверху був одягнений літній тонкий гольфик і хутряна накидка.

     - Вдягни під накидку цю куртку, - простяг їй Арчібальд довгу шкіряну куртку, густо засіяну металевими бляхами.

    - Тоді вже краще одразу кольчугу, - пробурмотіла скоромовкою Саша, яка оцінила тяжкість військового одягу.

      - Кольчуг ще немає для масового вжитку, - пояснив лицар, - зараз виготовляють поодинокі, лише для королів.

      Звичайно, сліпони зовсім не підходили під накидку, але зараз було не до моди, це була не основна причина, через яку лицар забракував її взуття.

     - Ти поріжеш таку підошву об каміння, - сказав він і зазирнув під лаву. Там стояло кілька пар грубих чобіт.

     - Взувай.

     Саша із сумнівом подивилася на чоботи.

     - Та я втоплюсь у них, вони ж великі на мене.

     - Не час! – крикнув Арчібальд.

    Він схопив якісь ганчірки, засунув їх у взуття та простяг Сашка. Зрозумівши, що наразі опір марний, вона почала натягувати їх, згадуючи, як ще вчора вранці у такий самий спосіб, тільки за допомогою вати, набивала свої просторі туфлі. Що ж це за карма в неї така, що все взуття їй велике?

     Ледве дочекавшись, поки вона взуться, Арчі схопив її за руку і потяг за собою.

     - Вдягнеш ось це, - дав він їй дорогою щось незрозуміле.

    Згодом виявилося, що це була шкіряна маска із металевими кріпленнями. До речі, дівчина дізналася багато нового для себе. Виявляється, що жодних залізних лат ні в Камелоті, ні в Логресі, ні взагалі поблизу ще не було. Усі воїни користувалися шкіряними сорочками з безліччю металевих блях. Плащі застібалися на лівому плечі, щоб було зручно витягувати меч із піхов. У якийсь момент дівчина стала задихатися від поспіху та ваги одягу.

     - Я не можу більше, - схопилася вона за лівий бік, в якому її пронизав гострий біль.

     - Нічого, потерпи, зараз прийде другий подих. Тільки не зупиняйся. Рухайся хоч потихеньку.

     Все-таки лицар зупинився на мить і співчутливо погладив її по плечу.

    - Це біль у тебе від того, що клітини крові стрімко виходять зі свого депо у селезінці, щоб забезпечити тобі сили. Нині стане легше.

    Тепер Саша почала сумніватися, чи рівні вони одне одному вже через свою відсталість від його знань. Втім, якщо він із високорозвинених іншопланетян, то чому було дивуватися?

     Попереду та позаду них поспішали воїни.

Шановні друзі, я бачу, що Вам подобається ця історія. Але, покажіть це, будь ласка, підтримайте її вподобайками і зірочками, підписуйтесь на автора, коментуйте події!!! Я буду дуже вдячна! Моє серце з Вами!