Розділ 11. Нарада

     Сер Арчібальд у цей момент швидко йшов таємними проходами до Мірддіна. Радник короля або чарівник, як теж його називали при дворі та в народі, займався зараз таємним виготовленням чарівного порошку, який швидко заліковував рани. Мерлін розтирав секретні інгредієнти, пересипав їх у реторту, додавав трохи води і починав обережно струшувати посудину.

    У двері постукали. Мірддін кинув швидкий погляд на стіл - чи нічого там не залишилось не відповідного цьому часу, і переконавшись, що все нормально, відчинив двері. На порозі стояв Арчі.

     - У нас гості, Мірддіне. Точніше, гостя.

    - Хто? - незворушно запитав чарівник, не перериваючи свого заняття.

  - Дівчисько випадково потрапила з двадцять першого століття. Її мало не стратили ульфінські стражники. Що будемо робити?

    - Треба їй допомогти повернутись. Витік інформації є? Що про неї відомо?

   - Поки що важко судити. Я сказав, щоб не балакали, але сам розумієш, стражники – то вічне базікання.

    - Давай зробимо так. Постарайся її відправити швидше.

    - А якщо дізнаються та запитають, куди поділася?

    -  Тоді це буде складніше.

    У двері знову почали нетерпляче стукати.

    - Хто там? – невдоволено спитав Мірддін.

    - Раднику Мерліне! Наближаються тварюки!

    Чоловіки схопилися і відчинили двері.

    -  Де? Далеко? - засипали вони питаннями посланця.

    - Неподалік Східних Схилів.

    - Піднімайте всіх воїнів. Населення ховайте! – наказав Мерлін. 

    Посланець помчав назад.

    - Арчі, веди всіх до каміння, маскуйтеся, нехай запасаються всім, чим можна.

    - Зрозумів, - кинула головою лицар. - А з дівчиськом що робити?

    - Як не вчасно! – з досадою сказав Мірддін. - Не знаю. Забезпечити її безпеку.

   Нарада, звичайно, була така собі! Мерліну було добре роздавати вказівки та знімати з себе відповідальність! А що йому було робити?

    Арчі повернувся і помчав у свої покої, ламаючи голову, як «забезпечити безпеку» потраплянки Саші. Ховати по підвалах її разом з іншими бриттками було не можна. Адже вона не орієнтувалася в місцевому життєвому укладі, мові та всьому іншому. Виходить, її треба було брати із собою. 

    Досі багато жінок, у кельтських традиціях, брали участь у битвах. Навіть, дівчатка виховувалися так, щоб могли дати відсіч загарбникам. Але за часів свого правління в королівстві Логрес Артур вирішив обмежити участь жінок у війнах. Повний партіархат у бриттів ще не настав, але тенденція до його встановлення була цілком певною. Чоловіки зараз все більше відповідали за добробут родів та сімей. Тому саме їм слід битися. Через це, якщо оточуючі побачать, що ця Саша – дівчина, це не стане чимось надзвичайним. Тільки чи буде вона слухняною?

    Лицар відчинив двері і буквально, влетів у її кімнату. Саша аж заклякла від несподіванки.

    - Швидко хапай свої речі! Ми зазнали нападу. Треба тікати.

    - Сакси?

    - Гірше, тварюки!

    - Які тварини?

    -  З інших світів.

    - А хіба ця... заслінка все ще відкрита?

    - Ні, але ми не встигли всіх знищити. А вони розмножуються. І періодично наступають на нас.

    Саша відчула, як в неї захололо серце.