Розділ 7. 527-й рік від Р.Х.

     … Тупіт грубих черевиків і звук важких дверей, що відмикаються, розбудив Сашу. Ну нарешті-то! Зараз її відпустять, і кошмар лаштунок містифікаторки Бородіної закінчиться! 

     Вона поспішно встала і почала обтрушувати реквізитну сукню. Якщо вона пошкодиться чи відволожиться, Ганна Борисівна їй таку компенсацію поставить, що її батьки повік не розплатяться!

       Але події почали розгортатися зовсім не так, як передбачала Олександра. У склеп увірвалося кілька людей, схопили її і знову потягли невідомо куди. Наразі дівчина вже починала боятися, що її зовсім не хочуть відпустити. Вона почала кричати, але ніхто не зустрічався їм по дорозі вузьким кам'яним коридором.

      Нарешті, її притягли до іншого, сіро-похмурого приміщення, з низькими склепіннями. У ніс їй ударив нестерпно важкий запах. Погляд Сані ковзнув і миттєво вихопив з усієї обстановки кімнати величезну дерев'яну колоду, розтріскану й набряклу, з бурими потьоками та величезною сокирою, що лежала на ній; видовбаний стічний жолоб у кам'яній підлозі.

     Саша зрозуміла, що її привели до страти. І вона закричала! Закричала так, як ніколи в житті ще не доводилося кричати!

    Через пару миттєвостей, дівчина з жахом побачила ката, що входить у супроводі почту. Все-таки Саша зараз усвідомила, що недостатньо добре знала англійську мову, щоб миттєво роз'яснити ситуацію цим акторам масовки. Її думки замітались в голові, а язик був не здатен видати членороздільні звуки. До того ж, їй на думку раптом спала жахлива підозра – а що, якщо Бородіна вирішила таким чином поквитатися з нею? Замовити її вбивство, щоб Саша не зміг розповісти про свавілля, що діялося в театрі? Страх зовсім затуманив мозок дівчини, інакше вона розуміла б, що такі підозри вже зовсім відключали у неї здоровий глузд. Це вже була парнойя! Але її можна було збагнути. У кого б залишився здоровий глузд, якби він побачив кімнату виконання вироку? Причому жодного ж вироку суду не було взагалі!

     Дівчина хотіла закричати, що вона вимагає адвоката, але потім схаменулась, що такої посади в цій масовій сцені, швидше за все, не передбачено. Вся ця кіношна містифікація переходила межі розумного та допустимого у розіграшах, якщо це було розіграш. І Саша знову голосно заволала.

     З почуттям швидкоплинного полегшення, вона побачила, як через лівий бічний вхід до кімнати увійшов високий і гарний молодий лицар. Вже зовсім безглуздо і марно, у свідомості в неї майнула думка про те, що в цьому кошмарі вона побачила хоч одне гарне обличчя.

     - Що тут відбувається? Що ви робите? - запитав лицар.

     - Сер Арчібальд, ми виконуємо розпорядження Ульфіна.

    Лицар уважно глянув у зневірене обличчя Сашка, придивився до рюкзака, який, як і раніше, висів у неї за спиною. Зняв його, відкрив професійним жестом, Саша готова була в цьому присягнути, і оглянув вміст. З розумінням справи оглянув смартфон, поклав його назад, оглянув електрошокер.

     - Допоможіть мені, - благала Сашко.

     - Ульфін допитав її? – не зважаючи на її благання, запитав лицар у стражників.

     Ті переглянулись.

    - Ви що, не знаєте, що не маєте права нічого робити без мого особистого розпорядження? - підвищив голос сер Арчібальд.

     Перелякані стражники відсахнулися від полонянки.

     - Відведіть її до кімнати допитів. І приведіть до мене Ульфіна. – наказав лицар.

     Стражники помчали виконувати його наказ.