Розділ 4. Втеча

     Дорогою вона схопила свою сумку і хутряну накидку, залишені нею за лаштунками. Саша вирішила, що спочатку знайде свої інші речі, переодягнеться і тоді занесе їх у костюмерну. Оскільки кількість учасників вистави неухильно збільшувалася, то речі все залишили в малій залі для глядачів.

     І зараз Саша мчала туди з єдиним бажанням - якнайшвидше покінчити з цим театром.

  Оскільки Бородіна через економію відключала всюди світ під час репетицій та вистав, вузькі театральні проходи виявилися цієї миті зовсім темними. Тому пересуватися ними треба було навпомацки. У темряві Сашко переплутала, в які двері знаходився вихід до малої зали, і пішла до запасної гримерки № 10, якою практично ніхто не користувався. Пройшовши пару кроків до передбачуваного вимикача, Саша підняла руку в пошуках його, спіткнулася щось ногою і почала падати на підлогу. Падіння займало півсекунди, але в дівчини склалося враження, що воно було нескінченно довгим.

     Дивно, але впала вона не на тверду підлогу, а на м'яку поверхню. Добре, що приземлення довелося не на голову, а на коліна. "Декорації якісь"?! - здивовано констатувала Саша. Бракувало ще на прощання пошкодити дороге драпірування для сцени, яке їм напередодні показувала Бородіна! Навколо себе Сашко не обмацала жодних стін. Тому вона полізла у сумку за смартфоном та ввімкнула ліхтарик.

     Посвітила довкола себе і не повірила очам. Вона знаходилася в якомусь підвалі з необробленими стінами та підлогою. По суті все це було земляним. Ось так то! Що там кричала днями Бородіна? "Я для вас створила в столиці такий театр, а ви навіть не можете!..". А виявляється, що в самому центрі столиці знаходиться театральний підвал у такому стані, як навіть у селах не залишилося, напевно! Ось це – так-а-а!»

     У підвалі було сиро і прохолодно, тож пересмикнувши плечима від ознобу, Сашко накинула на плечі театральну накидку, підібрала рюкзак, і почала шукати вихід.

     Дуже дивно, але позаду вона не бачила тепер ніяких дверей. Вона пішла вперед і крізь важкі ковані двері рушила прямо на вулицю. Смужка світла стала молочно-білою, а вранці вона була золотистою. Дивно, на обід з'явився туман?

    Саша припускала, що вихід із підвалу виведе її до театрального двору, де ніхто не здивується її середньовічному вигляду. Але, опинившись зовні, вона побачила... рідкісний сосновий ліс. Повернувши голову в бік шуму, вона зрозуміла, що випадково потрапила на зйомки фільму. Дивно, що Бородіна не похвалилася перед юними глядачами, що  на території її театрального подвір'я  йдуть зйомки!

     Дівчина не помітила, де ховається знімальна група, але не може бути без неї таке жваве життя, що кипіло зараз на міській брукованій площі? Ось де костюмери попрацювали на славу! Кожен житель міста був одягнений у одяг середньовічного мешканця. Такі штани та сорочки Саша бачила на картинках у підручнику з історії середньовіччя.

    Жінки теж були в довгих сукнях невизначеного крою, хустках, жебраки красувалися в мальовничих лахміттях. Незрозуміло для чого постановнику фільму вдалося навіть зобразити не лише відповідну атмосферу, але навіть запахи. У повітрі стояв стійкий запах смаженого м'яса, кислий відтінок запаху вин, якими торгували тут же на розлив, і до них домішався сморід стічних канав, якими текла каламутна коричнева рідина з різким неприємним запахом. Від деяких громадян, що проходять …, пованювало так, ніби вони не милися кілька тижнів.

     Сашко невдоволено зморщила носа. Вона була дуже чутлива до запахів і зараз дуже страждала. Незрозуміло, навіщо такий реалізм був потрібен постановнику. Адже поки що фільмів з ефектом відчуття запахів у нас не знімали?!

     Злякавшись, що по такому бруду може забруднитись її шикарна сукня, Саша одягла рюкзак поверх манто, трохи підняла поділ драпірованої спідниці і стала навшпиньки лавірувати між калюжами на бруківці. Усюди чулися найрізноманітніші звуки. Бляхари та лудильники лупили по металу і зазивали перехожих до себе. У дальньому кутку площі Саша побачила майстра, який тут же на гончарному верстаті ліпив глеки, по овочевих рядах ходили жінки з плетеними кошиками в руках. Словом, режисер досяг повної історичної картини. Браво! Оце була робота! Але де ж замаскувалися самі кіношники?

     Саша вирішила звернутися до найпредставнішого учасника, що стояв по краю площі.

     - Скажіть, будь ласка, а де режисер?

    Актор у німому подиві подивився на неї, потім перевів погляд на її одяг, звалився навколішки і заволав чомусь корявою англійською:

     - Королева?! Королева серед нас!

    За ідеєю, зараз мали вискочити зі своїх укриттів члени знімальної групи і накричати на неї, що вона зіпсувала їм кадри. Але чомусь ніхто насправді не з'являвся. Тільки зараз Сашко звернула увагу на те, що навколо всі спілкувалися якоюсь дивною англійською, з домішкою ще якихось інших прислівників. Вирішивши грати за їхніми правилами, Сашко звернулася до них тепер уже англійською. Добре, що в школі вона досить непогано навчилася говорити загальновживані фрази. Дякувати їх молодій англійці, яка муштровала своїх учнів постійними діалогами!

Ну, як Вам несподіванка? А попереду... Тож, не забувайте ставити вподобайки, підписуватись на автора та додавати книгу у бібліотеку!