Розділ 3. Розчарування

     Отже, Олександра поспішила за лаштунки. На сцені поки що важко ходила режисер і сперечалася з робітниками сцени з приводу декорацій. Сьогодні прямо з ранку від Ганни Борисівни явно пахло спиртним, і Саша мимоволі зморщила носа, коли постановниця проходила повз. Любинська, незважаючи на свій юний вік, вважала, що якою б талановитою людина не була, вона не має права напиватися, знаючи, що треба буде йти на роботу. І, звичайно, ніколи не принижуватиме інших. Старша Оленька ставилася до поведінки свого роботодавця дещо лояльніше, вважаючи, що великому таланту можна пробачити багато чого. Вона сама багато разів плакала від брутальностей Бородіної, відпущених на її адресу під час репетицій. Але дівчина була готова пробачити господарку театру за радісний комплемент на адресу молодої співробітниці після аншлагу.

     Чесно сказати, думка костюмера не поділяла більшість працівників молодіжного театру. Половина працівників були вже далеко не молодого віку і являли собою фахівців у своїх сферах. І тоді, коли Бородіна починала так кричати на освітлювачів і вимагати перевстановити освітлення так, як їй подобалося, вони спочатку спокійно намагалися їй пояснити, чому це неможливо зробити. Потім вони теж переходили на підвищені тони, кричачи, що так не можна зробити з техніки безпеки. А наприкінці суперечки дружно хотіли, щоб важкі лампи впали на голову режисера і позбавили їх подальших подібних сцен!

   Поринувши в атмосферу подібного режисерського психозу, не одна Саша розчарувалася в закуліссі театру.

     Ганна Борисівна ж вважала працівників театру своїми кріпаками, а себе – благодійницею, бо давала роботу всім цим людям. У неї завдяки давнім зв'язкам залишалося достатньо спонсорів, які постачали її фінансами. Завдяки ним вона змогла викупити приміщення театру, і тепер почувала себе єдиною господинею цього приміщення, і людей. Через часте вживання «елітних напоїв» типу віскі, у неї давно знизилося, якщо не сказати – зникло геть-чисто, почуття самокритики. Зарозумілість же виросла мало не до небес. Але спектаклі вона ставила справді видовищні і в касах завжди був повний збір.

     Але, якщо працівникам театру не було куди подітися, то юні слухачі акторської майстерності поки що не були її рабами, і багато хто не збирався миритися з її методами навчання.

    - Чому Ви постійно критикуєте мене, я ж слово в слово знаю свою роль? - запитав Бородіну Женя Гриднєв, який грав закоханого в принцесу лицаря.

     - Тому що ти не розумієш мій задум! – сердито закричала у відповідь Ганна Борисівна.

    - А я не можу телепатично залізти до Вас у голову та оцінити Ваші геніальні задуми, - відпарирував підліток.

    Юні актори дружно засміялися. Бородіна почервоніла. Вона сердилась через те, що хотіла миттєво і принизливо відповісти юному нахабі, але язик був неповоротким після залишків вчорашнього випитого вночі віскі і не слухався її.

     - А я не можу розпороти твої мізки і вставити в них мій задум! Зрозуміти його ти не зможе, бо мізків у тебе взагалі нема!

    - Це вже переходить усі межі! – обурено вигукнув Женя, розвернувся і помчав за лаштунки.

    - Засранець! Ні, ви бачили? Він ще сперечається зі мною! Своє бачення будеш мені розповідати, коли сам станеш режисером!

   Але цього разу брутальністю Бородіною були шоковані всі. Можливо, що, навіть, до неї почало доходити, що вона не сміла так чинити з підлітками, які заплатили гроші за таке «навчання». Зараз вона не виключала того, що завтра до неї нагрянуть батьки юного хама і доведеться якось викручуватися з незручної ситуації. Але… це буде згодом. До того моменту вона щось вигадає. Нині ж треба було якось перетягнути на свій бік колектив дітей.

    - Розумієте, діти, ви… ще багато не розумієте. А коли у вас уже буде досвід, тоді ви вже матимете своє право голосу. Зрозуміли мене? - промовила вона, заспокоюючись.

    - Давайте повторимо все з першої сцени. Усі на вихідну позицію.

    Саша зітхнула і велично вийшла на сцену.

    - Ну ось! Бачиш, можеш, якщо захочеш! – начебто задоволено промовила Бородіна, показуючи рукою на Любінську.

   Але Саша не обманювала себе. Вона розуміла, що заслужила похвалу тільки на противагу попередній образі Жені, щоб згладити неприємне враження, яке склалося у всіх про їхню наставницю. Дівчина вже знала зі своєї невеликої практики, що все гладко пройти у такої режисерки не може. І її передчуття виявилося правим.

    - Ні, ні, дитинко! Ну, що ти все псуєш? Ти зрозумій трагізм ситуації! Ти королева! Твоє слово – закон і для всіх, і для себе насамперед! Ти маєш показати обличчям внутрішню боротьбу. Адже ти маєш стримати своє слово, а ти не можеш цього зробити через якусь пигалицю, яка закохалася, чи розумієш! – обурено почала наставляти її режисер.

   - Це ж не "якась пигалиця"! Це – її дочка! Вона ж насамперед повинна любити принцесу! - почала сперечатися Саша.

    - Ти що – книжки не читала про середньовіччя? - напустилася на неї Бородіна. – У таких випадках вершилися долі країн, і ні на яке кохання ніхто не мав права звертати уваги!

    - Але ж наша королева – не така? Вона – зверне!

    - Це ми ще побачимо за сценарієм. Поки що я ще не придумала його до кінця.

    - То як же тоді ми можемо його грати?