РОЗДІЛ 18

18 РОЗДІЛ

  Ханна вдихнула глибше, намагаючись заспокоїти серце, яке шалено калатало в грудях. Вона провела пальцем по екрану, відкриваючи повідомлення.
– Джеймс:"Мені здається, тобі треба було залишитися."

  Її губи ледь виявилося здригнулися, а пальці ніби самі собою почали друкувати відповідь.
– Ханна:"Чому ти так думаєш?"

Відповідь прийшла майже миттєво.
–Джеймс: "Мені сподобався твій стиль, але той хлопець..Він змусив мене відчути холод до тебе. "

 Ханна стиснула телефон у руці. Але вона не знала, що відповісти.
– Джеймс:«Ти була такою красивою сьогодні… Власне, ти завжди красива. Я не завжди говорив тобі це, але я помічаю».

  Її пальці завмерли над екраном.Дівчина думала, що він жартує і це якесь бажання в грі. Але не встигла вона і на мить увійти у ці думки, які почали гризти її зсередини. Як тут вже знову засвітився екран телефону.

 "До чого це все?", не могла зрозуміти Ханна.
–Джеймс:"Знаєш, я часто почав ловити себе на думці… що хочу бути з тобою. Не просто як друг, а бути кимось більшим. Знаєш, тоді коли ти мене побачила в тому стані біля під'їзду, ти мене дійсно підтримала, і я побачив у тобі зовсім іншу людину, не таку, як на нашій першій, випадковій зустрічі "

  Ханна відчула, як щоки почала палати легким рум`янцем, а серце почало сильніше гупати, ніби воно от-от вискочить.А її долоні стали вологими. Дівчина закрила на мить відволіклась, але тут перед очима раптово з'явився інший образ.

 Темрява салону машини. Напружена тиша. Марк, що дивитися на неї. Його обличчя так близько. Його губи майже торкаються її.

 Ханна різко моргнула, ніби відганяючи спогад.

Що йому сказати? Що відповісти? Вона ж сама ще не знала, чого хоче.

Її пальці завмерли над телефоном. Вона не знала, що написати.

 Серце дівчини ще калатало після слів Джеймса.

"Деколи я ловлю себе на думці… що хочу бути з тобою. Не просто як друг."

  Ці слова наче огорнули її теплом, викликаючи знайоме хвилювання. Вона знову прочитала повідомлення. А потім ще раз.

Але в її думках всеодно був той випадок із Марком. 

Вона з силою заплющила очі, намагаючись відкинути спогади.

Телефон знову завібрував.

— Джеймс:"Ти ще тут?"

Її пальці, наче самі по собі, набрали відповідь.

— Ханна:"Так. Просто… я не знаю, що сказати."

Кілька секунд тиші, а потім нове повідомлення.

— Джеймс:"Тоді дозволь мені сказати ще щось."

Вона завмерла, очікуючи, якесь передчуття охопило її.

— Джеймс: "Ти мене зачаровуєш, Ханно. Від того, як ти посміхаєшся, до того, як ти зводиш брови, коли читаєш щось важливе. Я помітив це коли ти була у їдальні, і твоя родимка.. Може це звучить божевільно, але коли тебе немає поруч, я іноді ловлю себе на тому, що сумую. І що хочу бачити…Кажучи чесно, я не відчував такої пристрасті бувши з Аделіною..”

 Вона знову перечитала ці слова, відчуваючи, як серце вибиває шалений ритм. Ці слова почали зачаровувати її. 

 Ханна дивилась на екран, де мерехтіли три крапки, що свідчили про те, що Джеймс щось друкує, дівчина зрозуміла — цього вечора її світ більше не буде таким, як раніше.

Раптом нове повідомлення висвітилося на екрані.

«Я хочу завтра зустрітись з тобою і не кажи, будь ласка Мії. Це буде наша маленька таємниця.»

 Ханна завмерла. Її пальці застигли над телефоном. Ці слова пронизали її, змушуючи ще глибше зануритися у сум'яття почуттів. Вона заплющила очі, намагаючись розібратися в собі. Що це — захоплення? Симпатія? Чи щось більше?

Їй потрібно було прийняти рішення. Але чи готова вона до цього…