Розділ 13

Розділ 13

 Ханна прокинулась і відчула, як промені сонця лагідно пестять її обличчя. Вона поглянула на годинник і з посмішкою зрозуміла, що сьогодні в неї є час для спокійного ранку. Вона повільно піднялася з ліжка, одягла зручний светр і пішла до кухні.

Не встигла дівчина ще повністю прокинутись, як у її телефоні пролунала мелодія.

— Ханно, ти вже прокинулася? —зарепетував дзвінкий голос у телефоні.

— Так, Міє, щойно прокинулась.  Що сталося? — позіхнула Ханна, заварюючи каву.

— Пропоную піти разом у коледж! І ще…давай заскочимо по каву!

— О, це чудова ідея! Я буду готова за 20 хвилин.

  Через деякий час Мія вже була біля дверей Ханни,  і дівчата рушили у бік коледжу . Осінній ранок був прохолодним, але сонце лагідно світило, створюючи затишну атмосферу. Вулиці міста були спокійні, облямовані золотистим листям, що м'яко шелестіло під ногами. Холодний повітряний потік приємно освіжав їх, вносячи особливий шарм у їхню прогулянку.

— Я сьогодні вперше за тиждень виспалася! — радісно повідомила Мія.

— Оце досягнення! — усміхнулася Ханна. — Може, ще й до пари встигнемо вчасно?

— Якщо не зависнемо в кафешці надто довго! — засміялася Мія.

  Дівчата зайшли до невеличкої кав'ярні з ароматом свіжозмеленої кави. Мія відразу помітила симпатичного офіціанта — високого хлопця з блакитними очима та загадковою усмішкою.

— Доброго ранку! Що будете замовляти? — запитав він.

— Доброго… — вона розгубилася, але швидко взяла себе в руки. — Лате з карамеллю, будь ласка.

— А я візьму капучино, — додала Ханна, з цікавістю дивлячись на подругу.

Офіціант записав замовлення, але перед тим, як піти, глянув на Мію.

— У вас дуже гарна посмішка, — сказав він.

Мія ледь не впустила телефон.

— Дякую…

— До речі, може, залишите свій номер? Було б приємно побачитися вас ще раз, — хлопець витягнув телефон.

  Ханна ледь стримувала посмішку, спостерігаючи за Мією, яка намагалася виглядати спокійно, але явно була зачарована. Вона продиктувала свій номер, а хлопець підморгнув її перед тим, як піти.

— Ого… це було так швидко! — прошепотіла Ганна, коли офіціант відійшов.

— Не знаю, що сказати, але здається, мій ранок тільки-но став ідеальним! — захихотіла Мія.

 Радісні та піднесені, дівчата дійшли до коледжу,  на перерві під час обіднього ланчу сиділи в їдальні, смакуючи свої страви.

— До речі, а де Джеймс? — запитала Ханна відкусивши шматочок сендвіча.

— Він прихворів, — відповіла Мія, ковтаючи свій сік.

— Ага… А що з Аделіною? Щось я її сьогодні  теж не видно.

Мія знизала плечима.

— Поняття не маю. Але ти виглядаєш надто щасливою, коли говориш про її враження…

— Бо так і є! — засміялася Ханна. — День без Аделіни — чудовий день!

  Дівчата розсміялися й продовжили свою розмову, не відчуваючи, що цей день принесе ще багато несподіванок.

  Після обіду дівчата вийшли з їдальні й попрямували до своїх аудиторій. Мія не переставала горіти від щастя після знайомства з офіціантом.

— От скажи, Ханно, це знак? — запитала вона, тримаючись за телефон, ніби чекала на повідомлення.

— Знак чого? Що ти нарешті зустрінеш хлопця, який змусить тебе забути про твої швидкоплинні закоханості?

— А якщо так? — Мія зробила задумливий вигляд.

— Подивимося, — усміхнулася Ханна. — Але, чесно кажучи, я не можу повірити, що сьогодні такий хороший день!

— Тільки тому, що Аделіна відсутня?

— Саме так! — Ханна підняла руки вгору.

— Хм… Але ж тобі не здається це трохи дивним? — раптом змінила тон Мія.

— Що саме?

— Що їх обох немає. Джеймс і Аделіна… Може, вони разом?

 Ханна закотила очі.

— Ти жартуєш? Джеймс — нормальний, а Аделіна — ходячий кошмар. Це просто збіг.

— Ну не знаю… — скептично примружилася Мія.

Саме в цей момент її телефон завібрував. Дівчина різко зупинилася.

— Це він! — прошепотіла вона й натиснула екран.

 Ханна схилилася ближче.

— Ну що там?

— "Було приємно познайомитися. Сподіваюся, ще побачимося 😉"

— Ого, а він швидкий! — Ханна пирснула від сміху.

— Що мені відповісти?!

— Напиши щось не надто очевидно. Типу "Можливо, якщо пощастить".

 Мія кивнула і швидко надрукувала відповідь.

— Готово!

— А тепер ходімо, інакше запізнимося на пару.

  Після пари Ханна знову помітила, що Аделіни досі немає. Це було справді незвично, але ще більше її здивувало те, що біля входу до коледжу стояв… офіціант із кафе.

— Міє… поглянь туди…

— Що? — вона глянула в бік входу й розширила очі. — Це… це він!

  Хлопець зустрівся з нею поглядом, усміхнувся й рушив до них.

— Ну привіт знову, — сказав він, зупинившись перед дівчатами.

— Привіт… — Мія явно не очікувала такого.

— Я не сказав тобі дещо важливе. Я теж навчаюся тут.

— Що?! — вигукнули Мія й Ханна одночасно.

— Так, просто працюю в кафе на пів ставки. До речі, мене звати Даніель.

Мія кліпнула очима, не знаючи, що відповісти.

— То що, може, вип'ємо кави після занять? — запропонував він.

Мія кивнула, ще досі не оговтавшись від шоку.

— Ну що ж, — тихо промовила Ханна, коли хлопець відійшов. — Здається, день стає ще цікавішим…

  Дівчата знову засміялися, але десь у глибині душі Ханна все ще не могла позбутися якогось дивного передчуття.

  Після пар Ханна та Мія вийшли з коледжу. Мія була на сьомому небі від щастя після знайомства з Даніелем, але Ханну не залишило відчуття, що щось тут не так.

— Міє, а ти взагалі помітила, що сьогодні день якийсь дивний? — задумливо спитала вона.

— Дивний? — подруга відволіклася від переписки з Деном. — Та що ти маєш на увазі?

— Ну, серйозно… Джеймс і Аделіна просто зникли. Ніхто не знає, де вони.