розділ VІІІ

                                         РОЗДІЛ 8 Персональний ворог

   Ханна прокидається і розуміє, що проспала. 

«Ну і день…» – бурмоче вона сама собі, швидко одягаючись. Несподівано дзвонить Мія, нетерпляче питаючи, де вона і чому досі не в коледжі.

— Ханна, де ти? Ти ще вдома?! — голос Мії звучить тривожно.

— Так, я трохи... затрималась, води гарячої немає, я ж не зможу піти в колледж не умившись — Ханна зітхає, застібаючи пальто.

— Мій брат зараз поруч, може підвезти тебе.

     Ханна хоче відмовитися, але Мія наполягає. Після короткої паузи Ханна погоджується, розуміючи, що діватись їй нікуди і запитує:

— Яка машина?

— Чорна ауді.

  Ці слова змушують Ханну занепокоїтись — чи це випадковість, чи, можливо, знову він? Вона виходить з під'їзду і... бачить його. Джеймс, такий же вражений, як і вона. 

— Серйозно? — бурмоче він, дивлячись на Ханну.

— Можеш не везти мене, я піду пішки, — відповідає вона, піднімаючи підборіддя.

    Джеймс на мить задумується і, здається, розуміє — ця дівчина має свій характер і не такою легкою здається. Він мовчки відчиняє двері машини, і Ханна сідає.

    У дорозі між ними панує напружена тиша. Ніхто не наважується порушити її. Нарешті, коли машина зупиняється біля коледжу, Ханна виходить і ввічливо каже:

— Гарного дня тобі.

   Але Джеймс, злегка посміхаючись, відповідає: 

— Не думаю, що він буде гарним.

    Ханна лише знизує плечима і, не озираючись, прямує до входу.

Ханна прямує до коледжу, де її вже чекає Мія. Подруга зустрічає її з легким докором в голосі:

— Нарешті! Як ти там  доїхала?

Ханна лише знизує плечима, вирішивши не розповідати, що знає її брата.

— Доволі нормально.— коротко відповідає вона, відводячи погляд.–Твій брат так любить розмовляти

–Він ще той балакун,-Мія відповідає підморгуючи.

     Дівчата прямують до їдальні, і як тільки вони заходять, погляд Ханни зупиняється на компанії за далеким столом. Там сидить Аделіна — дівчина Джеймса. Вона виглядає бездоганно: стильний одяг, ідеальний макіяж, впевнена постава. 

   Мія щось весело розповідає, але Ханна вже не слухає — вона помічає, як подруги Аделіни перешіптуються і кидають на неї зацікавлені погляди. Вони щось активно обговорюють, час від часу озираючись.

"Вони бачили мене в машині Джеймса", — розуміє Ханна, і холод пробігає по спині.

    Через кілька секунд одна з подруг нахиляється до Аделіни і щось шепоче їй на вухо. Аделіна піднімає брову, а потім знову дивиться на Ханну, цього разу з легким презирством.

   "Ну ось, здається, почнеться справжня війна..." — думає Ханна, відчуваючи, як напруження заповнює простір між ними.

— Ханно, ти мене слухаєш? — Мія махає рукою перед її обличчям.

— Так, так, вибач, задумалась, — відповідає вона, намагаючись приховати тривогу за неспокійною байдужістю.

   Ханна знає — Аделіна так просто цього не залишить.

  Тим часом Аделіна встає зі свого місця і, повільно крокуючи по залі, підходить ближче. Вона зупиняється поруч з їхнім столиком і з напускною привітністю каже:

— О, Ханно, правда? Щось обличчя знайоме… Ти новенька?

— Ні, вже деякий час тут, — Ханна намагається зберігати спокійний тон, але її пальці стискають чашку трохи сильніше, ніж потрібно.

     Аделіна посміхається — ця усмішка далека від дружньої.

— М-м-м… А я думала, ми ще не знайомі. Хоча, мої подруги кажуть, що бачили тебе сьогодні зранку… у дуже цікавій компанії. — Вона робить паузу, вивчаючи реакцію Ханни.

— Та ну? — Ханна піднімає брови, намагаючись грати байдужість. — Я багато з ким бачуся.

    Мія здивовано переводить погляд з однієї на іншу, явно не розуміючи, до чого хилить Аделіна.

— Ну, не кожен день можна побачити когось в машині Джеймса, — з фальшивою люб'язністю додає Аделіна, склавши руки на грудях.

   Ханна напружується, але відповідає спокійно:

— О, то це твій хлопець? Навіть не знала.

Аделіна примружує очі.

— Ну тепер знаєш. Сподіваюся, ми зрозуміли одна одну? — її голос звучить тихо, але з чіткою погрозою.

Ханна витримує її погляд і посміхається:

— Я завжди все чудово розумію. Не так, як деякі)

   Аделіна ще мить стоїть, дивлячись дівчині прямо у очі, потім розвертається і йде, не озираючись. Її подруги кидають останні оцінюючі погляди й теж залишають їдальню.

— Це що зараз було?! — шепоче Мія, широко розплющивши очі. — Вона тебе тільки що "поставила на місце", чи що?

      Ханна зітхає, відставляючи чашку.

— Здається, у мене з'явився персональний ворог