VI розділ

    Ханна закінчила розкладати свої речі, обережно складаючи книжки на полиці. Вона вирішила трохи відпочити і вийти на прогулянку. Сонце вже хилилося до горизонту, вулиці міста набували особливого затишного вигляду. Вона взяла свій телефон і фотоапарат, аби зробити кілька кадрів вечірнього міста.

Прогулюючись вулицями, Ханна насолоджувалась красою старих будівель і грою світла у вітринах магазинів. Несподівано їй зателефонувала подруга Сара. Ханна взяла слухавку й почала розповідати про свій день. Під час розмови вона раптом побачила знайомого хлопця у чорній Audi. Ханна завмерла на мить, відчуваючи легкий шок від побаченого. Вона одразу розповіла про це Сарі.

— Це той самий хлопець! — промовила Ханна схвильовано. 

 — Не переймайся, — заспокоїла її Сара. — Напевно, це просто збіг. Все буде добре, не звертай уваги.

   Але Ханна не могла відірвати очей від машини та парубка, який керував автомобілем, який зупинився біля під'їзду її будинку. З автомобіля вийшов той самий хлопець. З ним була дівчина. Її краса одразу вразила Ханну — особливо великі, сяючі очі. Які були схожі на смарагди. На руці дівчини був золотий браслет, який блищав у променях вечірнього сонця. У руках вона тримала великий букет квітів.

    Ханна відчула, як хвиля емоцій охопила її. Вона раптово припинила розмову із Сарою, кинула слухавку і швидким кроком попрямувала в найближчий книжковий магазин. Там, серед полиць із книжками, вона шукала щось про психологію. Їй хотілося відвернутися і трохи розібратися у своїх емоціях.

У пошуках потрібної книги Ханна звернулася до консультантки. Це була привітна дівчина, яка швидко допомогла знайти відповідну книжку. У процесі вони розговорилися. Консультантка представилася як Мія. Вона виявилася дуже теплою і щирою. Після короткої бесіди Мія несподівано запросила Ханну до себе в гості цього вечора.

— У мене буде невелика зустріч із друзями, приходь, буде цікаво! — сказала Мія з усмішкою.

Ханна спершу вагалася, але потім погодилася. Їй здалося, що цей вечір може стати набагато цікавішим, ніж вона планувала.

   Дівчина вже дійшла до свого під'їзду піднявшись сходами,  Ханна відчинила двері квартири й одразу пірнула у звичну метушню зборів. Вона швидко зібрала волосся у недбалий пучок, потім передумала, розпустила його, кинувши погляд у дзеркало, й зрозуміла що так їй буде краще. Вибір сукні затягнувся на цілу вічність – у результаті вона обрала класичну чорну, що вдало підкреслювала її очі.

 Кинувши необхідне у сумочку, Ханна вже хотіла вийти, але помітила, що забула свої улюблені срібні сережки подаровані бабусею,вона швидко одягнула їх та пішла.

  На другому поверсі, як і минулого разу, вона знову натрапила на нього. Хлопець ішов їй назустріч, говорив із другом, і Ханна вловила його ім'я – Джеймс. Хлопець поглянув на неї — холодно, майже вороже, але водночас з якимось прихованим інтересом. Жодного слова, лише короткий косий погляд.

 Ханна зробила ще кілька кроків униз і не втрималась — обернулася. Джеймс піднімався вгору, його широка спина зникала за поворотом сходів. Вона ледь помітно знизала плечима й вийшла з під’їзду.

  На вулиці її зустріло легке після вечірнє сонце. Сівши у тролейбус, Ханна увімкнула музику у навушниках, і світ навколо ніби розчинився у ритмі знайомих мелодій. Вона стежила за зупинками, знаючи, що виходити на третій.

   Коли тролейбус зупинився, Ханна спритно вислизнула з салону й зупинилася на хвилину, вдихаючи тепле повітря. Дівчина усміхнулася — це місце їй дуже сподобалось. Вона рушила вперед до вирізьбленого паркану. Перед нею простягалася алея, яка їй дуже сподобалась. 

  Вузька стежка вела до будинку, що загубився серед розкішних квітників. В повітрі кружляв солодкий аромат троянд — червоні, білі, рожеві, вони рясно вкривали обабіч доріжку, неначе зустрічали її. Квіти підсвічували ліхтарі, і це виглядало як у прекрасній казці, героїня якої насолоджувалась життям, і ловила прекрасний момент з усього, що ставався.
  На порозі будинку її зустріла Мія, вона була одягнута у блакитну сукню, яка їй дуже пасувала. 

–Привіт! А я вже думала ти не прийдеш,- усміхнено промовила Мія.

–Не потрібно так думати, я завжди дотримуюсь свого слова. У вас такі красиві троянди, ти полюбляєш квіти?- Ханна перевела погляд на оброблені клумби.

–Я більше полюбляю ромашки, для мене вони виглядають такими недоторканими. Їхні пелюстки ніби ніжні обійми літа, що розцвітають у змінах сонця, танцюючи на вітрі, даруючи світлу і чисту раду.Але коли померла моя матуся, то батько вирішив насаджати троянди, мама їх любила.

  Ханна стояла і тихо слухала Мію. Вона бачила, як ті слова були важкими для подруги, але разом з тим вони несли якусь втіху, наче дівчина примирялась з минулим і знаходилася в гармонії.

Будинок був сповнений життя: звучав приглушений сміх, у повітрі витав легкий аромат випічки та кави. Вітальня була наповнена людьми. Незнайомі обличчя, всі розслаблені, у гарному настрої.

— О, привіт! Ми вже тебе зачекались, тебе ж Ханна звати, я вірно мислю?— почувся голос, високого хлопця з невимушеною усмішкою.

– Привіт, так, а тебе як звати?

– Я Марк. Приємно познайомитися, Мія про тебе багато розповідала.

— У вас тут так атмосферно – сказала дівчина, беручи склянку соку зі столу. 

   Мія тим часом підскочила до неї з келихом у руці.

— Давай, розповідай, як справи, хто новенький у твоєму житті? – вона хитро посміхнулася.

Ханна тільки загадково перевела погляд на подругу, але подумки відразу згадала про того дивного хлопця з під'їзду... Джеймса.

— Ой, ну не роби такий вигляд, ніби нема про що розповісти, — не відступала Мія, уважно вивчаючи вираз обличчя Ханни.

— Серйозно, нічого цікавого, — відмахнулася дівчина, але легкий рум'янець на її щоках видав більше, ніж вона хотіла. Мія примружила очі й тихо прошепотіла: