Розділ 12

Несподівана новина

  Минуло 2 тижні. І Ханна вже освоїлася в коледжі. Початковий ентузіазм поступився місцем рутинам, а нові знайомства розвіяли її побоювання.

  Сара майже перестала телефонувати, і це неабияк засмучувало Ханну. Її найближчою подругою стала Мія, яка завжди вміла підняти настрій. Ханна навіть вмовила Мію переїхати в їхній багатоповерховий будинок, і та охоче погодилася. І дівчата часто ходили одна до одної в гості.

 Проте, Ханна приходила до Мії лише тоді, коли Джеймса не було вдома, зазвичай після занять у коледжі. Джеймс у цей час часто гуляв з Аделіною. І, що було найприємніше, під час його відсутності дівчата могли трохи побазікати, ділячись усіма таємницями та сміючись до сліз.

— Міє! Чи вільна ти сьогодні після занять?--запитала Ханна зупиняючи подругу

–Так, звичайно. Хочеш зайти до мене?

– Так, було б чудово. Я бачила у тебе нову книгу, яку хотіла б погортати.

– О, вона дуже цікава! Можу порекомендувати. Приходь після заняття, і ми зможемо трохи побазікати, як завжди.

– А як Джеймс і Аделіна?

– Джеймс ще не повертався, а Аделіна завжди знаходить, чим зайнятися. Тож ми матимемо час для нашої дівочої бесіди.

– Супер! Тоді до зустрічі після занять.

–До зустрічі, Ханно!

Сцена в квартирі Мії

  Ханна сиділа на м'якому дивані в кімнаті Мії, тримаючи в руках чашку гарячого чаю з лимоном. На столі між ними лежав відкритий пакет із печивом, а вікно було відчинене, впускаючи свіже осіннє повітря.

— Ти не уявляєш, як я рада, що ти погодилась переїхати, — Ханна широко посміхнулася, відкидаючи назад своє каштанове волосся. — Без тебе було б дуже самотньо.

Мія кивнула, зробивши ковток чаю.
— Я теж рада. Ще й на старій квартирі мої сусіди почали співати караоке вночі. Не просто співати, а щось таке... — вона перекривилася і почала напівшепотом співати хриплим голосом. — «Вона любить, вона вміє, вона...»

Ханна розсміялася так голосно, що мало не пролила свій чай.
— Ой, не можу! Хто б міг подумати, що ти ще й комік!

— Ну, доводиться якось виживати, — посміялася Мія, підморгнувши.

Ханна ненадовго задумалася і, дивлячись у чашку, сказала:
— Знаєш, Міє... Вона майже не пише. Я думала, що ми завжди будемо близькими, а тепер відчуваю, ніби вона віддаляється.

Мія з розумінням кивнула.

– Знаєш таке буває, 

коли люди віддаляються одне від одного.  Але тепер у тебе є я, і я нікуди не подінуся.

Ханна посміхнулася:
— Ти найкраща, правда. Я надіюсь ми не посваримось через якогось ідіота,-засміялась дівчина.

  Вони кілька хвилин сиділи в тиші, поки на вулиці не почулися кроки. Ханна швидко визирнула у вікно і побачила Джеймса, який повернувся додому.

— Ой, мені вже час, — вона піднялася з дивана, кидаючи погляд на годинник. — Дякую за чай, завтра ще побачимося в коледжі?

— Звичайно! — Мія встала, проводячи її до дверей. — І... якщо Джеймс знову буде грати в баскетбол у коридорі, дай йому від мене стусан!

Ханна засміялася, махаючи рукою на прощання:
— Обіцяю!

  Закривши за подругою двері, Мія з усмішкою повернулася до дивана, думаючи про те, як вони швидко стали близькими.

 Дні йшли швидко. Ханна помічала, що Джеймс став менше часу проводити з Аделіною. Ваш голос у коридорі більше не лунав так часто, а сам Джеймс виглядав трохи задумливим, навіть трохи пригніченим.

 Одного вечора, коли Ханна повернулася з коледжу, вона побачила Джеймса, який сидів на сходах біля багатоповерхівки. Він виглядав так, ніби про щось важливе роздумував.

— Гей, ти в порядку? — запитала вона, неподалік від нього.

Він підняв голову й зітхнув.
— Просто вечір... не дуже.

— Це через Аделіну? — Ханна не втрималася, хоча й зрозуміла, що це трохи нахабне питання.

Джеймс сумно усміхнувся.
— Ти завжди така прямолінійна. Так, через неї. Ми розійшлися.

Ханна на мить завмерла. Хоч вона й передчувала, що щось подібне може статися, почути це від нього було несподівано.

— Ох... вибач, — вона присіла поруч із ним, намагаючись не показувати, що ця новина її порадувала. — Хочеш поговорити?

Джеймс злегка похитав голову, але потім, ніби зважившись, сказав:
— Вона весь час вимагала від мене бути тим, ким я не є. Я втомився постійно доводити, що я достатньо хороший. Знаєш, це навіть не було сваркою. Ми просто сіли й розуміємо, що більше не зможемо бути разом. Якщо говорити відверто, вона завжди вимагала щось від мене і їй завжди не подобалось те, що я приділяв їй увагу. Вона як та вільна пташка, яка хоче бути ні від кого не залежною. Але я їй давав повноцінну свободу, хоча я не дуже любив коли вона залишалась на різних тусовках з друзями, більшість яких звідти були хлопці.- Джеймс пригнічено похитав головою. Його вразило те, що він так відверто розказав це Ханні. Адже для нього вона завжди здавалась не тою людиною, яка може підтримати.

 Ханна кивнула, відчуваючи, що зараз важливо просто слухати.
— Мені здається, ти заслуговуєш когось, хто прийматиме тебе таким, яким ти є. Без цих ігор і вимог.

Він подивився на неї з теплом у очах.
— Дякую. Ти, як завжди, кажеш правильні речі.

 Ханна посміхнулася, намагаючись приховати легкий рум'янець.

  Джеймс усміхнувся, але в його погляді з'явилося щось нове. Він затримав погляд на Ханні довше, ніж зазвичай.

— Ти... не просто друг, Ханно, — раптом тихо промовив він.

Вона здивовано подивилася на нього, відчуваючи, як її серце почало швидше калатати.
— Що ти маєш на увазі?-- з подивом запитала дівчина.

–Пам’ятаєш, коли я тебе підвозив, я зрозумів, що ти не така проста дівчина. Ти не ховаєш свої емоції, ти завжди можеш говорити правду, навіть якою б вона не була. І мені це сподобалось. Особливо тоді коли ми готували разом на кухні. Сказати чесно, я б не пішов з Мією, як би вона не наполягла на тому.- хлопець ледь усміхнувся.