9 РОЗДІЛ "Це тільки початок.."

                                                                      Розділ 9
                                                             Це тільки початок

Після сутичок з Аделіною настрій Ханни остаточно псується. Вона намагається не думати про це, але тривожне передчуття не залишає її. Вона відчуває на собі погляди, чує приглушені шепоти, але вирішує тримати голову високо.

— Ханно, ти серйозно не знала, що Джеймс зустрічається з Аделіною? — питає Мія, коли вони виходять з їдальні.

— Звісно ні. Я взагалі його ледь знаю, — бурмоче Ханна, закочуючи очі.

— Нуу, тепер точно знаєш, — хмикає Мія. — Аделіна просто так не відпускає своїх «жертв». Вона тут королева, ти що, не помітила?

— О, я помітила, — Ханна зітхає.

    Дівчата прямують до аудиторії, але вже біля входу до коледжу зупиняють знайомі авто. Чорна ауді. Скло опускається, і звідти визирає Джеймс із незадоволеним виразом обличчя.

— Ханно, можна тебе на хвилинку? — його голос звучить сухо.

Мія широко розплющує очі й шепоче:

— Ого, ось так розвиток подій!

— Припини! Я скоро повернувся, — говорить Ханна.

Вона підходить до машини, опираючись на двері.

— Щось трапилося?

— Ти серйозно? — він проводить рукою по волоссю, явно роздратований. — Чому Аделіна тепер думає, що ми... що між нами щось є?

Ханна фиркає:

— І це ти мене питаєш? Здається, ти мене підвозив.

— І це була помилка, — холодно кидає він. — Я не хочу проблем.

— А я, на хвилиночку, їх хочу? — Ханна схрещує руки на грудях. — Не хвилюйся, Джеймсе, я не маю жодного бажання зруйнувати твою ідеальну картинку з Аделіною.

   Він дивиться на неї мовчки, ніби щось оцінюючи, а потім, видихнувши, киває.

— Добре. Тоді тримайся подалі від мене.

— З радістю, — Ханна розвертається і впевнено йде назад до коледжу, навіть не озираючись.

    Але в середині в ній щось кипить. «Тримайся подалі? Легко сказати…»

Щойно вона повертається до Мії, та зустрічає її з огляду на погляд.

— Ну, і що від тебе хотів мій ‘’братик’’?

— Та нічого цікавого. Просто попросив мене не псувати його життя, — з іронією відповідає Ханна.

Мія хитає головою:

— Здається, Ханно, все тільки починається…

    Наступні кілька днів Ханна намагалася триматися подалі від Джеймса. Вона уникала його поглядів у коридорах, обирала інші маршрути до аудиторії і навіть перестала заходити в їдальню в «прайм-тайм», коли там збиралася вся еліта коледжу.

Але доля, здається, мала на це свої плани.

— Гей, Ханно! — голос Мії змушує її озирнутися. Подруга біжить коридором, розмахуючи телефоном. — Ти це бачила?

Ханна бере телефон і бачить фото: вона виходить з машини Джеймса, а внизу коментарі, в яких активно обговорюють її персону.

«Ого, новенька так швидко рухається!»
«Думаєте, Аделіна це проковтне?»
«А ця Ханна нічого собі...»

— Чудово, просто чудово… — пробурмотіла вона, повертаючи телефон. — Тепер усі знають.

— Та яка різниця? — Мія знизує плечима. — Нехай говорять. Головне, що ти не зважаєш, правда?

— Ще б не зважати, — іронічно хмикає Ханна.

  І наче в підтвердження її слів, у кінці коридору з'являється Аделіна з двома  подругами. Вони йдуть прямо до неї, і на обличчі Аделіни з'являється знайома єхидна усмішка.

— А ось і наша зірка, — каже Аделіна, стаючи перед Ханною. — Як відчуття бути в центрі уваги?

— Я не просила уваги, — спокійно відповідає Ханна, зводячи очі до неї.

— Та ну? Тоді, може, ти перестанеш стрибати по чужих машинах? — Аделіна схрещує руки на грудях, її подруги хихикають.

— Чужих? Хм, здається, Джеймс сам вирішує, кого підвозити, — Ханна витримує погляд, не даючи їй задоволення побачити хоч краплю страху.

Аделіна примружується, але швидко відновлює контроль над собою.

— Слухай сюди, — її голос стає тихим, але загрозливим. — Я не знаю, що ти там собі надумала, але тримайся подалі від нього. Він мій. І в нас все ідеально.

Ханна криво посміхається:

— О, та я вже помітила, як «ідеально».

   Аделіна стискає губи, але не встигає нічого відповісти — в коридор заходить Джеймс. Він кидає погляд на всю сцену, а потім, не зупиняючись, проходить повз.

— Краще пам'ятай, що я сказала, — шипить Аделіна і різко розвертається, прямуючи слідом за ним.

Мія видихає і хитає головою:

— Вона тебе точно не залишить у спокої.

  Ханна, дивлячись услід Аделіні, стискає кулаки.

— Я і не розраховую на це.

 Минуло кілька днів, і ситуація довкола Ханни загострювалася. Чутки не вщухали, і куди б вона не йшла, їй здавалося, що всі перешіптуються за спиною. Вона удавала, що її це не хвилює, але глибоко в серці відчувала що наростає напруження.

 Вранці, коли вона зайшла до коледжу, на екрані телефону з'явилося повідомлення від Мії:

"Тримайся. Аделіна сьогодні в ударі."

  Ханна зітхнула, ховаючи телефон у кишені, і вже збиралася пройти до аудиторії, коли її шлях перегородила одна з подругою Аделіни — висока брюнетка із прізвиськом Кеті.

— Привіт, зірко, — сказала вона з фальшивою усмішкою. — Адель хотіла б з тобою поговорити.

— Ну так нехай підходить і будемо говорити, — відповіла Ханна, обходячи її.

Кеті хмикнула:

— Ти ще не розумієш, як тут усе працює, правда?

Ханна вже відкрила двері в залі, коли почула за спиною голос Аделіни:

— Ну, привіт.

  Ханна обернулася. Аделіна стояла поруч із двома подругами, схрестивши руки на грудях, і виглядала дуже впевнено.

— Слухай, — почала вона, удавано мило. — Я просто хотіла дещо уточнити. Ти досі не розумієш, що тобі краще не лізти в чужі справи?

— Якщо ти про твого хлопця, то заспокойся. Мене не цікавлять проблеми.

  Ханна витримала свій погляд, намагаючись не видавати власної напруги.