5.

Замість того, щоб відразу піти у поліцію, я вирушив у магазин. Завалитися у відділок та заявити, що можливий вбивця залишив таємний знак-подарунок виглядало безглуздо. Копи або розсміялися, або звинуватили у роздуванні нісенітниці, з об’єктивної точки зору мали б рацію.  

Невеликий продуктовий магазинчик знаходився поряд з місцем, куди зносили квіти. Я сподівався, що мені пощастить і там встановлені камери відеоспостереження.  

- Доброго дня, скажіть, будь ласка, у вас працюють камери нагляду? Є записи з двору?

- Здрасті.

- То є чи ні?

- Ми говорили з участковому, що вони в ту ніч не працювали. Не увімкнена була, розумієте. Раніше й толку з неї нуль, то й відключили, щоб світло дурно не качала, - колоритна жіночка з яскравою зачіскою пояснювала свою думку досить емоційно.  

- А тепер працюють?

- Тепер звичайно, як положено роблять. Ми ж не дурні.

- Ага, мені потрібен запис за останні два дні. Скиньте на флешку, будь ласка.

- Сто гривень.

- Що?

- Двісті.

- Пробачте, я журналіст, це для роботи потрібно.

- Та бачу я що ти не місцевий, а в мене зарплата маленька, то що я зроблю. Тим паче стороннім нічого віддавати господар не дозволяє. А ось продати можу - це моя робота, - вона показала на білий фартух натякаючи на професію, якою займалася.

- Резонно. А інакше ніяк? Все ж таки, я кореспондент, а відео потрібне для публікації.  

- А я продавець, то що мені тепер хліб додому безкоштовно брати чи що? Ні, кладу гроші в касу, правда? Ото. Ну то як?

- Сто п’ятдесят.

- Ні тобі і ні мені, сто вісімдесят.

- Домовилися, - я витяг двохсотку, яку приготував після першої ж фрази, та поставив на прилавок, - скидай запис і здачу.

*   *   *

Дводобовий запис крутився із прискоренні. На екрані проносилися автомобілі, перехожі, інколи бродячі собаки, коти та інше. Кожного разу, коли біля фотографії дівчини з’являлася чергова постать з квітами зупиняв відео та загострював увагу. Частіше за все приходили жінки старшого віку, ставили квіти та лампадки. Я терпеливо чекав на появу в кадрі жовтої іграшки і молив, щоб її поставили саме в той відрізок часу, який є у ролику. Чи стояв заєць минулого разу, коли проходив до будинки, де живуть батьки ЛІзи, не пам’ята, але імпровізований вівтар точно з’явився пізніше.

На екрані промайнуло щось яскраве. Я припав до монітору. Постать чоловіка підійшла до місця вбивства з синім пакетом. Він огледівся, а потім дістав іграшкового зайця та бережно поклав біля світлини. Весь час невідомий знаходився спиною до камери і розгледіти його обличчя не вдавалося. Високий та худощавий незнайомець ще трішки постояв, дивлячись на фото в рамці, повернувся та пішов у сторону міста. Є! Нечіткі обриси лиця проглядалися на записі. Серце аж завмерло від шаленого ритму. Прокрутив цей момент ще раз. Чоловік близько сорока років, високий, світле волосся описати його зовнішність точніше не дозволяла якість запису та відстань на якій він знаходився. Але це краще ніж нічого. Тепер залишилося з’ясувати хто ж це.