4.

Містечко гуділо, як вулик. Тридцятитисячний Бар виявився зовсім не готовим до таких потрясінь. Звичайно тут і раніше траплялися крадіжки, розбої та вбивства, але більшість із них або розкривали, або піддавалися логічному поясненню. А ось зникнення, та щей безслідно просто не вкладалося в голові багатьох. Одні розповідали про маньяка, інші про групу заїжджих трансплантологів, які викрали молоду дівчину для продажу на органи, інші серйозно вірили у версію про НЛО. Аргументували історією про кола на полі, яка трапилася кілька років тому. На кожного незнайомця дивилися з острахом та готовністю як мінімум побити. Тому аби уникнути зайвих неприємностей, я вирішив присвятити вечір докладному вивченню всіх сторінок, які належали Лізі в соціальних мережах.

Люди навіть не уявляють який електронний слід вони залишають по собі в Інтернеті -  фото, відео, особисті дані, імена найближчих друзів та родичів. Ще десять років тому, щоб знайти про когось подібну інформацію потрібно було витратити безліч часу та зусиль, а сьогодні достатньо лише зайти на кілька сайтів та скористатися пошуком. На кожного заведена особова справа, яка наповнює самостійно. Сподіваюся тому співробітнику спецслужб, якому прийшла подібна ідея в голову, виплатили премію і дали почесну медаль.

Особисті сторінки дівчини виглядали цілком звичайними: кілька постів з жартами, кілька з песиками, котиками та єнотами, сопливі цитати про кохання та фото. Стандартний набір дівчинки-підлітка. Практично завжди натикався на  коментарі та лайки її хлопця. Також вдалося ідентифікувати близьких подружок та одногрупників із першого кола спілкування. Але роботу не зупиняв, сподівався знайти якусь зачіпку, ключик, підказку, що пролила б світло на всю історію.

Виявив лише цікаву аналогію. Серед коментарів до фотографій постійно повторювався один від якогось Niko25. Визначити його особу не вдалося, сторінки або не заповнені, або закриті для загального користування, виглядали досить мало інформативними. На аватарі стороння картинка. Жодних чітких натяків на особу.  Юзер нічого не писав, просто залишав смайлик у вигляді “зайчика” під кожною світлиною, де Ліза фотографувалася сама. Хто це? Можливо якийсь далекий родич, чи знайоми, чи однокласник, незрозуміло, але для завтрішнього матеріалу цього не вистачало, тому припинив пошук та почав описувати прес-конференцію, підчитуючи про сатанинські культи.

*    *    *

Вранці пішов дощ. Погода зіпсувалася і прогноз на найближчий час не радував. Я плівся знайомою вулицею до будинку дівчини. Старенькій парасольці ще якось вдавалося зупиняти краплі, але очевидно не надовго. Тому пришвидшив крок. Інформації досі бракувало і нічого нового відправти до редакції не мав. Кращого варіанту ніж приєднатися до чергової пошукової групи не знайшлося.

Крокуючи дорогою та оминаючи калюжі роздумував про майбутню статтю, повернення до Вінниці, авто, яке залишив за будівлею біля редакції. На закритій території безпечніше, але все одно хвилювався за його цілісність. Хтозна, які можуть бути наслідки моєї відсутності та чи не доберуться до нього крадії коліс швидше ніж повернуся.

В своїх роздумах швидко пройшов повз місце, де знайшли закривавлений телефон. Люди почали приносити квіти і хоч поліції просила цього не робити, щоб не привертати зайвої уваги, але прибрати місце пам’яті не наважилася. Подібне могло призвести до несподіваних наслідків. Особливо тепер, коли точка кипіння досягла максимуму. Значної уваги не звернув. Вирішив сфотографувати на зворотному шляху. Власне, дивитися не було на що: різні квіти, лампадки, хтось приніс роздруковане фото, певно віру в успіх пошукової операції мали далеко не всі. Не дивно, в подібних справах важлива швидкість, “гарячі сліди”, а після двох діб шанси знайти зниклу живою просто тануть з кожною хвилиною. Сьогодні пішли вже п’яті, думаю, ті, хто приносять квіти мають на це повне право.

Боковим зором впіймав щось жовте на загальному фоні. Пройшов ще кілька кроків та зупинився. В голові ще літали думки про власні турботи, але їх швидко витісняла це жовте п’ятно. Повернувся та підійшов. Очі розширилися, а серце різко почало битися швидше. Серед бутонів, поряд із світлиною в рамці, стояла м’яка іграшка у вигляді… зайця.