13

– Заходьте швидко! В мене мало часу, зараз інші люди прийдуть! - сказав Володя.

– Не переживай, ми не на довго… 

Через вікно в кімнату зайшли Олег і Адріан:

– Надіюсь, що ви не довго. Так і хочеться в вас щось запустити, сам не знаю чому. - сказав Вова і сів на крісло.

– Ой, не починай… - відповів Олег і теж сів на крісло.

– Отож, для чого під час нашої вечірньої розмови ти сказав, що хочеш зі мною поговорити? А головне, чому ти сказав, щоб про цю зустріч не знав ніхто з хлопців? 

Хлопці переглянулись і після невеликої паузи Адріан сказав:

– Нам треба твоя допомога… в нас на базі збій. Ми знаєм, що ніхто так не розбирається в комп’ютерній техніці як ти… 

Вова нічого не сказав, він навіть емоціями не показував про що думає, він завжди так робить:

– Тоді чому ви не могли сказати це прямо, а робите з цього невідь-яку таємницю? Ще й сказали…

– Та тому, що якщо в тебе все вийде і ти налагодиш все, ти дізнаєшся відповідь на всі таємниці, які тебе можуть хвилювати! Тому коли ввійдеш в систему, намагайся нічого лишнього не читати. - випалив Олег і відкрив ноутбук.

Володя встав, взяв комп’ютер і коли вже хотів щось спробувати зробити, раптом повернувся і запитав:

– Що мені за це буде? За мою допомогу?

– Не знаєм, а що ти хочеш? 
Вова посміхнувся і сказав:

– Хочу за допомогу, щоб ви дали мені прочитати пару вкладок в вашій системі!

Хлопці знали, що він скористається можливістю і попросить щось серйозне, та й гадки не мали, що настільки:

– Олег, воно нам точно треба? - очі Адріана збільшилися в двіччі, коли він почув це…

– Скільки хочеш? - запитав Олег не звернувши увагу на всю складність ситуації…

Вова зробив вигляд, що задумався. Він зрозумів, що це щось дуже важливе і йому стало неймовірно цікаво:

– Ммм… може шість?

– Ні, не наглій! Максимум дві! - запротестував Олег.

– Тоді сім… 

– Три, більше ніякою ціною… - Адріан просто сидів в шоці і навіть не намагався щось сказати.

– А коли… чотири? - Володя вирішив перевірити наскільки далеко він може зайти.

– Принципово ні! Я й на дві не мав права давати згоду! - Олег здається вперше нервував, що там таке може бути…

– Гаразд, мене і одна влаштовує, та коли ви вже погодились, то хоч дотримайте свого слова…

Тільки й сказав і сів за компʼютер.

Хлопці напружено сиділи і дивилися, що він робить. Їх щастя було не довго…:

– Ой…! 
Це був Ярик. В його впала кружка, чим, власне, він себе і видав:

– А ти що тут робиш? - запитав Олег.

– По-перше, я повернувся набрати води і почув, що хтось балакає, мені стало цікаво і я прийшов. А по-друге, це ви що тут робите? Вас наче немає в селі! 
– Ярик, спокійно… сядь я все поясню…! - сказав Володя.

– А в тебе наче було інше завдання. В Яни день народження, Льоша попросив тебе організувати, а ти? Я вже мовчу про цей компʼютер… що ти взагалі робиш? 
Поки Ярик був вражений всім що побачив, Вова спокійно подав йому стакан води і коли хлопець договорив, все пояснив:

– Ярик, я завжди пам’ятаю те, що мене просять зробити і завжди це роблю, чи не так? Ті хлопці при ї дуть лише через 20 хвилин і раз ти тут то вже також допоможеш…

– Гаразд, а вони що тут роблять? 
– Це тебе не має стосуватися і про це ніхто не має знати! Або ти допоможеш, або не втручайся - це важливо…

– Оце в тебе заявки… Добре, я допоможу, але хочу пояснень. Отже… що тобі допомогти?

– На першому поверсі, біля холодильника є синя коробка. Тягни сюди, мерщій! Часу мало.

Ярика два раза просити не треба. Через 10 хвилин система знову працювала:

– Ой, Вовчік, ми тобі так вдячні! Ти нам так допоміг… 

Ярик ще ніколи не бачив Олега таким… щирим чи радше щасливим…

– О ні, друже! Забув нашу угоду тільки-но отримав своє? - Вова примружив очі.

– Що ти! Звісно ні… та може все таки… домовимось по-іншому?

– Я пропонував, ти не захотів. Тепер пізно, кажи пароль чи мені самому зламати?

– Пароль… 3655 потім пишеш Богдан по-латинськи і нижній прочерк…

– Чому саме Богдан? - запитав Ярик.

– Бо це їх керівник, при чому самий головний… - відповів Вова за хлопців.

– Я не питатиму, звідки ти це знаєш… – сказав Адріан, який до цього просто сидів і мовчки спостерігав за всім цим хаосом.

– Так…… ого, скільки папок…. Всі таємниці села Полуничного, таємниці південного королівства, що приховують Стьюарти… цю папку на потім, так далі що тут є… Вова сидів і листав файли з величезним задоволенням споглядаючи злість Олега.

– Не читай все! Вибери три папки, прочитай, як ми домовлялися і ми підемо звідси… - випалив він зрештою.